Дилогія. Серед темної ночі. Борис Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хазяїни, – та йому не хотілося до їх іти: що там од їх він цікавого почує? Хіба піти, щоб побачили, який він тепер став? Дак же нікого дома нема – всі на роботі. Ну, та вже вийшов з двору, то пройдеться селом, а там, може, й надумає, куди піти. І він подався вулицею. Ішов помалу, мов туди-сюди роззираючись на село, а справді дивився, чи хто його бачить, чи ні. Та всі люди поїхали на поле, тільки деякі баби поралися по хатах. На вулиці бігали самі діти. Один маленький хлопець, побачивши Романів піджак і чоботи з блискучими рівними халявами, гукнув через вулицю до трохи старшенької дівчинки:

      – Дивись! Дивись! Пан іде.

      Роман усміхнувся, – йому це сподобалося. Але дівчинка глянула на його і відказала своєму товаришеві:

      – Дурний! Co ти казес? То не пан, а салдат Сивасенко, мені мати казали.

      «Еч, чортова патяка! – подумав Роман. – Слова не вміє сказати, а ще й пащекує». Він сердито глянув на дівчинку, крикнув: «Ну, ти тут!» – і пішов далі, а та, перелякана, спершу мовчала, аж поки Роман одійшов геть-геть, а тоді, подбігши до хлопця, сказала:

      – Людоцки, який страсний!..

      А «страшний» ішов далі. Йому по дорозі була крамничка, а біля неї стояло двоє-троє чоловіків і жінка. Роман знав, що треба поздоровкатися, проз їх проходячи, але подумав собі: «От іще чортзна-кому куражку скидать!» – і поминув людей так, мовби їх і не помітив.

      – Що це воно пішло? – спитав один дядько.

      – Та це Сивашів солдат.

      – Чи ба, яке пишне: іде і не здоровкається. – І дядьки з жінкою почали проміж себе судити Романа, що незвичайний; але вій того не чув, а чимчикував далі і звернув на другу вулицю. Там побачив серед солом'яних покрівель залізний дах на невеличкому будинкові. Вгорі над дверима прибито було дошку з написом «Народное училище».

      «А зайду до вчителя!» – подумав Роман, хоч зовсім учителя не знав.

      Увійшов у чималі сіни з кілочками й гвіздками по стінах задля школярської одежі. Став, не знаючи, в які двері йти, бо перед їм було їх двоє. Одні буля трохи відхилені, і крізь них чути було розмову. Сердитий голос, говорячи «по-панському», кричав:

      – Почему ты мне сапог не почистил?

      – Двір чистив, – одповідав другий, мужицький старечий голос. – Хіба я вам лакей? Я – сторож.

      – Нанялся сторожем – должен быть учителю лакеем. Каждый день сапоги чисть!

      – Та що це таке справді? Я громаді пожаліюсь.

      – Плевать мне на твою громаду! Иди сейчас до Сучка и купи мне две колоды карт!

      3 дверей вийшов, бурчачи собі щось, сивий сторож.

      – Чи дома вчитель? – спитав Роман.

      – А он! – показав сторож на двері і пішов з школи.

      – Кто там? – почувся з-за дверей голос. – Верно, опять кто-нибудь притырил мальчика! Ну й идиоты! Хоть не говори им, что еще рано!

      Двері відчинились від штурханця ногою, і на порозі став молодий хлопець з закрученими вгору вусиками, без піджака й жилета, в самій сорочці, позакладавши руки в кишені в штани.

      – Тебе СКАЧАТЬ