Твоя зоря. Олесь Гончар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ми ось кого врятували, ви за це кожній із нас ще й медаллю видати могли б!..

      Одначе до того, уявного, ще треба дожити. А поки що, коли Софійка залишається зі своїм підопічним віч-на-віч, вона просить не ображатись на тіток хутірських за їхні жарти, запевняє, що опинився він серед людей щирих, надійних.

      – Але ж, кажуть, котрийсь тут із ваших у поліцайчуках ходить?

      При світлі каганчика в Софійки на губі з'являється вольова, войовнича риска:

      – Той мовчатиме. Хлопці йому пригрозили, щоб німий був, бо інакше станеться то, що з Попом Гапоном. Був тут один такий: никав, вивідував… Наші приліпили йому прізвисько: Піп Гапон…

      – Де ж він тенор?

      – Був, та нема. Ви не бійтесь.

      – Наче й не з полохливого десятка, однак…

      – Знаю!

      – І справа ж не тільки в моїй особі…

      – Розумію і це. Перед усіма небезпеками ви тепер ніби наш повпред…

      – О, яка атестація!..

      – Так от, і не хвилюйтесь, товаришу повпред… – І під щокою дівчини трепече смішок, хоч губенята міцно студені.

      Одначе для більшої довіри чи просто щоб розважити льотчика, вона таки розповість. Поліцайчук, про якого він питає, справді в природі існує, час від часу навідується в Синій Гай. Як ходили до школи, в однім класі був із Софійкою, і хто б міг подумати, що аж так він знікчемніє під цю лиху годину? Але ж має тепер життячко: від-коли ту поліцайську ганчірку на руку начепив, у вічнім перебуває страху, ні на день не сходить з нього переляк, в очах завжди бігає сполоханість… Тітки плюються, мати кляне: «Чого ти встряв? Хто тебе відмивати буде?» Ні, безчестя само в собі кару несе… А як після склянки самогону розвезе його, тоді цей Ваші-наші[2] навіть сльозу каятьби перед дівчатами пустить: «Знаю, продав душу чортам, прийдуть ваші-наші – повісять, а за що? Я ж і зараз ось догадуюсь, що у вас якась тайна, дівчата, з чимось криєтесь від мене, та ж, бачите, мовчу. Німий як риба! Невже за таку поведінку ваші-наші потім хоч трохи не збавлять мені гріха? Ви за мене посвідчите, дорогесенькі?»

      Софійка, розповідаючи, смішно імітує того шепелявого продайдушу.

      – А це якось беру воду, а він де взявсь і з-за спини «Дозволь, я поможу тобі, Софійко…» І так скривився жалібно…

      – Може, він просто не байдужий до вас?

      – Та пробував підбивати клина, поганець. – І Софійка, не бажаючи поширюватись про це, запропонувала: – Вам і сьогодні щось почитати?

      Буває, вона вечорами читає льотчикові при вогнику блимавки когось із поетів, а коли він, знеможений, задрімне, ще й після того біля нього посидить, тихо чатуючи його сни, льотчицькі, фронтові чи, може, що довоєнні. А вранці потім запитає:

      – По-якому то ви говорили вві сні?

      – Невже говорив?

      – Якась мова зовсім не знайома.

СКАЧАТЬ