Прапороносці. Олесь Гончар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ наказав Черниш, якому стало раптом не по собі. Він відчував, що і його може поранити або вбити. Згадка про санвзвод вкрай збентежила обох Блаженків.

      – Товаришу командир… Товаришу командир, – заговорили вони разом.

      – Дуже вас прошу, – благав поранений, – не женіть мене звідси в санвзвод… І лейтенантові Сагайді зараз не кажіть…

      Черниш нічого не розумів.

      – Чому?

      – Воно тут заживе… Загоїться. Присохне… Я все буду робити, як і всі… Чи на пост, чи й стріляти…

      – Але ж там швидше вилікують?!

      – Ой, не треба, товаришу командир!.. Дуже вас прошу, не одправляйте! – На загорілому зморшкуватому обличчі Блаженна з'явився справжній страх. Вуса його жалібно обвисли. – Тут ось мій брат… Він у колгоспі ветсанітаром був…

      – Я сам його вилікую, – твердо підтримав Денис брата.

      – Тут усі наші… А там вилікують і кудись зашлють… Сюди не попаду.

      – А якщо зараження?

      – Не буде, – запевнив Денис. – У мене є всякі медикаменти і коріння.

      – Дивіться.

      Черниш поставив заряджаючим іншого бійця, а Блаженкові наказав іти в бліндаж. Боєць розчулено хлипнув:

      – Спасибі… Щасти вам, товаришу командир. Цей Блаженко мав дуже м'яке і чуле серце.

      IX

      Час артилерійської підготовки кінчився, і пекельний гуркіт поволі стихав, влягався, як влягається море, розбурхане штормом. Тепер, коли били вже тільки окремі батареї та міномети, всі почули глухий, рівномірний, безперервний гул далеко на лівому фланзі. Бійці вслухалися, як зачаровані.

      – На Яссах!

      – Значить, по всьому фронту!

      Було радісно, що гуде по всьому фронту.

      Дим. над висотою поступово розходився, і крізь руді хмари почали знову випливати окремі шматки висоти. Вся вона була переорана, перерита за годину. Дивним було, що вона ще існувала. Більше того, і доти стояли ще на своїх місцях, тільки зовсім були тепер оголені, землю з них розметало на всі боки, і вони біліли по схилах, як величезні, неймовірних розмірів черепи. Батареї без угаву молотили по них, осліплюючи і оглушуючи методичним вогнем гарнізони, що божеволіли в тих залізобетонних черепах.

      Раптом із землянки вискочив Маковейчик, молодий лобатий телефоніст, без пілотки, з землею на плечах, і дзвінко – скільки мав духу – оголосив:

      – Піхота піднялась!

      І знову зник у своїй печері.

      – Піхота піднялась! – пронеслось, як блискавка, від бійця до бійця, і вже й за горбом, в артилеристів, було чути цю новину:

      – Піднялась!

      – Рушила! Пішла!

      Як прояв найвищих спільних сподівань, ця магічна звістка одразу облетіла весь фронт, штаби і батареї і докотилась до тилів. Піхота встала! Якби там були оркестри, вони б зустріли цю звістку урочистим маршем.

      Черниш СКАЧАТЬ