Чорний вершник. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

      Яцько глянув на другого вершника, що прибув разом з красенем полковником, і впізнав у ньому Свирида Многогрішного. Від Арсена Звенигори хлопець уже знав, що колишній невольник, з яким йому довелося пасти овець у турецького спагії, став старшиною у війську Юрія Хмельницького, а тому, щоб не потрапити йому на очі, шмигнув у натовп і з-за плеча дідуся Онопрія став назирати: що ж буде далі?

      Тим часом полковник швидко запримітив дівчат, що, зблідлі, налякані, стояли перед мурзою. Деякий час він пильно розглядав їх, у задумі крутячи лівою рукою невеличкого чорного вуса, потім повернувся до Свирида Многогрішного і кинув через плече:

      – Цю сім'ю я заберу з собою в Корсунь!

      – Слухаюсь, пане полковнику, – вклонився Свирид Многогрішний.

      – Якщо я повернуся пізніше, поселиш їх на острові, у замку.

      – Слухаюсь, пане полковнику. У мурзи враз злетів з лиця усміх.

      – Чекай, чекай, полковнику! – сказав він насуплено. – Перш ніж розпоряджатися долею цих людей, непогано було б дізнатися про мої наміри щодо них.

      – Я слухаю, мурзо, – повернувся до нього полковник.

      – Пан полковник може брати собі всіх людей, крім оцих двох дівчат. Вони належать мені!

      – На якій підставі?

      – Військова сила в моїх руках… Це мій ясир!

      – Але ж мурза Кучук має пам'ятати наказ великого візира, що жодна жива душа не може бути взята в ясир без дозволу на те ясновельможного гетьмана!

      Мурзу пересмикнуло. Він ледве стримував гнів.

      – То з Правобережжя… А тут Лівобережжя, наскільки я розумію!

      – Все одно… Ці люди будуть переселені на Правобережжя і стануть підданими Порти! Як же ти, мурзо, осмілишся брати ясир у володіннях падишаха?

      – Але ж я повинен одержати щось за цей похід! – вигукнув розлютований мурза. – Чи пан полковник гадає, що я даремно допомагатиму гетьманові?

      – Чому ж даремно? Мурза одержить, що йому належить…

      – Одержить, одержить! Мовляв, на тобі, небоже, що мені негоже! А я звик брати те, що мені подобається!.. Зрештою, я можу й сам, без гетьмана, піти походом на Лівобережжя і набрати бранців стільки, скільки захочу!

      – Звичайно, можеш, мурзо… Але зараз ми йдемо на Лівобережжя не для того, щоб ти захопив ясир, а для того, щоб приєднати його до володінь падишаха!

      – Тьфу, шайтан! – плюнув мурза. – Хай буду я проклятий, якщо вдруге погоджуся на таких умовах допомагати вашому гетьманові!

      – Не нашому гетьманові, а підданому і союзникові султана! – відрізав полковник.

      Розуміючи, що розмова набрала небезпечного характеру, мурза промовчав. Але судячи з того, як блискотіли його очі і хижо кривився широкий рот, можна було безпомилково вгадати, що він не залишив наміру заволодіти дівчатами. Поряд з ним, теж зблідлий від люті й ненависті, закам'яніло сидів в сідлі Чора. Молоденький мурза розумів, що втручатися в розмову дорослих СКАЧАТЬ