Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Полина Жеребцова страница 68

СКАЧАТЬ наб’ю Лунет пику.

      Поля

25.10.

      Електрики немає. Пишу, поки не темно, щоб розрізняти літери.

      На мою думку, Мага не має ніяких принципів. Він живе, точніше, існує в бурхливому потоці подій. Його несе то в один бік, то в інший. Сьогодні його занесло дуже сильно і ще, певно, головою вдарило. Він зранку поводився нормально, а потім почав палити на уроці. Коли йому заборонили палити, він гриз і плював сірники на підлогу, а на довершення встав зі свого місця, підійшов і мене обійняв. Я не розгубилась і давай його лупцювати зошитом по нахабній пиці.

      Ні вмовляння вчителя, ні лайки інших, ні удари зошитом Магу не вгамували, і він весь урок простояв за моїм стільцем. Періодично ліз обійматись і підвивав (викликаючи сміх навіть у тих, хто намагався його відтягти):

      – Поліно, як я кохаю тебе! Що мені робити? Мені погано!

      Причому все це він робив із фізіономією справжнього страждальця.

      Щойно урок закінчився, я побігла додому. Біля воріт мені зустрілись одинадцятикласники. Один із них вигукнув:

      – Агов, Кассі, привіт тобі від Рустама!

      На що я відповіла:

      – Дурню! Я не Кассі, я – Фатима!

      – Ну, привіт, Фатимо, – уже менш упевнено продовжив сімнадцятилітній здоровань. – Ти ж Рустама знаєш?

      – Не знаю я ніякого Рустама! – сказала я.

      Що їм від мене треба?!

      Із Заїрою не знаю, як посваритись. Ото влипла! Вона лізе в дружбу. Тина по страшному секрету розповіла, що Заїра якось завела її до себе додому і змусила поцілуватися язиками. На біса мені така «подруга»?

      Вчитиму чеченську мову – інакше тут не вижити.

      Поля

27.10.

      Що сьогодні діялось! Я, Кассі й Сета грали в піжмурки за школою. До нас чіплялися хлопці – ми їх відганяли. А потім щось зовсім неймовірне почалось: у нас у класі є новенький хлопець-чеченець. Він від нас на дві голови вищий. Здоровий, як слон, і жирний, як свинтус. Очі риб’ячі. Голосок смішний, як у миші. Двічі залишався на другий рік. Усі дружно стали звати його «Кабан», що його анітрохи не образило, а навпаки, потішило. Видно, його й раніше так звали, в інших школах.

      Сьогодні він підійшов до мене й ударив. Мовчки! Я ледве на ногах устояла – така він туша. Кажу:

      – Ти чого б’єшся?

      Кабан став щось пищати тонким дитячим голоском і ще раз мене вдарив. Я йому теж врізала і сказала:

      – Поговорю з директором. Треба тебе зі школи гнати!

      Після цього він витріщив очі й раптом сказав:

      – Вибач.

      Але хвилин за десять забув про те, що вибачився, і знову поліз.

      Я не можу навчатися, слухати уроки! Жах! Інші хлопці, побачивши Кабана та його дії, теж стали до мене чіплятись. Абдула плюнув на мене: правда, він хотів влучити в Заїру, але влучив мені на черевики. Я за ним погналась. Худенький Абдула прошмигнув у туалет (туалети в нас не працюють), але не встиг зачинити за собою двері. Залишившись без друзів, сам СКАЧАТЬ