Бот. Ґуаякільський парадокс. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

      Ферма «Ла Сьєра Орієнталь»

      Провінція Ґуаяс, 75 км на схід від уаякіля, Еквадор

      Естебан Петек був змушений зупинити трактор і відчинити дверцята. Двигун стих, і чоловікові полегшало, принаймні більше не двоїлося в очах і вмовк нав’язливий шепіт у голові, проте нудота не минула.

      Фермер уперся ліктем у коліно і вихилився з кабіни. Посидів так хвилину. Вдихнув запах розораної землі та подивився на слід від плуга. Ніби все гаразд – гіркуватий клубок відступив. Та щойно чоловік повернувся у нормальне положення та поклав руки на кермо, щоб продовжити оранку, його голову проштрикнуло розжареною шпицею. Біль ужалив так, що Естебан мимоволі крекнув. Голова немовби перетворилася на сталеву коробку, напхану всяким мотлохом – болтами, гайками, заклепками, шпильками та голками (голок, напевно, було найбільше), – яку хтось добряче струсонув. Пекучі щупальця поповзли до скронь і лоба, хоча найдужче запульсувало в потилиці. У вухах дзвеніло.

      Слідом за болем повернулися нудота та запаморочення. Естебан вивалився з кабіни свого «John Deere», зістрибнув на землю, здивувавшись тому, що ноги ледь не підломилися, і зігнувся навпіл біля масивного заднього колеса. Він голосно кавкнув – нічого не сталося, – сплюнув, віддихався і за другим разом одним махом звільнився від сніданку.

      – Рибні сандвічі, – вголос, але без найменшого емоційного забарвлення констатував фермер. Сандвічі, що ж іще? Нічого, крім них, він зранку не їв. Пив лише каву.

      Естебан спробував згадати, звідки взялася риба. Здається, позавчора дружина купила чи то на ринку, чи то в супермаркеті в Наранхіто.[12] Щоправда, і тоді, і сьогодні зранку риба виглядала цілком свіжою.

      «Мабуть, щось із холодильником», – подумав фермер, не відчуваючи, що успадковані від батька – словака на ім’я Славомир Петек, який наприкінці 1960-х мігрував із комуністичної Чехословаччини до Еквадору, – світло-блакитні очі поступово наливаються кров’ю.

      Спираючись на широке заднє колесо, Естебан зиркнув на нерозораний шматок поля. Він розчищав нову, придбану кілька місяців тому ділянку, щоб навесні засіяти її солодкою кукурудзою та соєю. За дві години він пройшов чимало, але попереду чекало ще три чверті поля. Чоловік не мав наміру марнувати час через таку дурницю, як розлад шлунка.

      Фермер заскочив до кабіни, зручніше вмостився, ввімкнув радіо та вдихнув на повні груди. Запаморочення минуло, проте голова розболілася дужче. Якщо раніше Естебану здавалося, наче йому крізь вуха застромили розпечені шпиці, то тепер відчуття було таким, ніби цими шпицями, не виймаючи їх із вух, просто в голові в’яжуть зимову шкарпетку.

      А потім щось сталося. Естебан Петек поклав обидві руки на кермо, втупився поперед себе та застиг. По радіо змінювали одна одну пісні, сонце підіймалося вище, заганяючи тіні у сховки, а фермер сидів і не рухався, немов воскова фігура. До всього Естебану примарювалося щось дуже СКАЧАТЬ