Бот. Ґуаякільський парадокс. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ із рибнагляду доповіли про викид, до ранку вони не вживатимуть жодних заходів. Зате Тіто не сумнівався, що зранку інспектори припхаються до Пуерто- Лопес, найближчого до місця викиду поселення, та перевірятимуть усю рибу, яку зможуть знайти.

      Згадавши традиційну ранкову рибну товкучку в рідному селищі, Тіто відчув, як щось ворухнулося в грудях. Серце без жодної видимої причини забилося швидше. Що? Що не так? Чоловік спохмурнів і навіть збавив швидкість, притиснувши авто до правого краю шосе. На мить він уявив, як без поспіху йде ярмарком. Повсюди дешеві китайські вантажівки; хтось торгує зі столів, хтось із підігнаних до пологого берега плоскодонок, дехто просто із землі; проходи заставлені різнокольоровими пластиковими ящиками, наповненими малою рибою; на облуплених дерев’яних столах світять розпоротими черевами більші рибини – тунці, робало, марліни; мертві акули, вирячкуваті молот-риби та гігантські скати лежать на лінії прибою, наполовину занурившись у пісок; довкола них смалять цигарки чоловіки, що їх виловили; стійкий рибний запах насичує повітря, розповзається в усі боки, здається, навіть змінює колір неба; луска неначе шаром тонкої криги вкриває землю перед столами; навколо снують натовпи селян і перекупників із міст провінції та Ґуаякіля; сотні морських птахів хмарами кружляють над лотками, чекаючи на мить, коли вдасться поцупити залишену без нагляду рибину чи шматок риб’ячого м’яса; вгодовані дружелюбні дворняги метеляють хвостами, труться під ногами покупців і по- собачому посміхаються, випрошуючи… Стоп!

      Тіто обома ногами вгатив по педалі гальма. Вискнули шини, кузов занесло на мокрій дорозі, чоловік ледве встиг перехопити кермо та вирівняти пікап.

      (мертвий кашалот)

      (мертва риба, обрамлена винесеними на берег водоростями)

      і

      (сотні морських птахів хмарами кружляють над лотками, чекаючи…)

      Несподівано Тіто Мелендес зрозумів, що так насторожило його на безлюдному пляжі неподалік Пуерто-Лопес. Там не було птахів. Довжелезний безлюдний пляж, ніби рибний відділ гігантського супермаркету під відкритим небом, був ущерть завалений мертвою рибою або ж рибою, що от-от готувалася померти, а у повітрі над ним не кружляло жодного альбатроса, фрегата чи чайки. Жодного!

      Тіто тримав обидві руки на кермі та дивився на вогні Ґуаякіля, що прорізалися крізь чорноту на сході.

      IV

      Першою істотою, що постраждала на суші, став собака Мелендесів – плямистий дворняга із кличкою Пачакамак. На відміну від господарів Пача не голодував, не гребуючи підхарчовуватись об’їдками, щурами чи навіть жуками, яких у Пуерто-Лопес вистачало. Що, втім, не означало, що собака має відмовлятися від запропонованої хазяйкою риби. Чистячи принесених чоловіком жовтохвостів, Марія Фернанда раз у раз підкидала Пачакамаку риб’ячі голови.

      Ненаситний, як і всі дворняги, Пача конкретно переїв. Через півгодини після СКАЧАТЬ