Синдром зародка. Ані Лібро

Чтение книги онлайн.

      Звичайно, Юра не міг знати, що з нею сталося у Москві. Але їй-то від цього не легше. «Немає жодного сумніву, що Бог створив пустелю для того, щоб ми вміли посміхатися деревам…» – старанно втішала вона себе, перефразовуючи улюбленого автора.

      Побачивши у вікно бордові головки хризантем і збентежену посмішку Юри, який нічого не підозрював, замружившись від сяючого по-літньому сонця, прихильниця «Алхіміка» вийшла з вагона і, немов гірку мікстуру, одним ковтком вдихнула принадність київського бабиного літа. А тоді рішуче заткнула рота своїм лангольєрам.

      На її обличчя впала з неба сонячна усмішка, і нахаба ткнулася носом в чоловіче плече, щоб заховати там всю правду про своє падіння. Юра обережно обняв її. Немає сумнівів, він саме той, хто був їй потрібен!

      Десь глибоко в шлунку ворухнулися муки совісті… Але Лізка ковтнула ще трохи сонячного повітря і подумала: «Він класний».

      – У тебе все гаразд? – співчутливо запитав між тим хлопець, дбайливо заглядаючи їй в очі.

      Минуло два місяці, вони одружилися. А потім поїхали в Саратов. І Ліза на якийсь час абсолютно випала з поля мого зору.

      Об'явилася подруга тільки через півроку. Вона дихала радісно в трубку, повідомивши, що у неї народилася донька Вікторія.

      – Вікторія – це означає перемога! – репетувала вона мені у вухо, ніби я могла цього не знати.

      Вона, здавалося, була щаслива від цієї своєї перемоги: тараторила без угаву, шуміла, ковтала слова, немов поспішала на поїзд.

      Потім пропала ще на рік, подорожуючи на своєму батискафі заплутаним фарватером життя.

      Аж раптом якраз перед Різдвом знову виринула з часу і простору і стримано оголосила про нову свою перемогу: «Я народила хлопчика!»

      Цього разу подруга більше мовчала, задавала питання і слухала.

      4

      Навіщо люди знайомляться? Чоловіки і жінки, я маю на увазі.

      Ні, ну, звичайно, зрозуміло для чого… Сексуальний потяг, тяжіння протилежностей, поклик природи, прагнення до продовження роду.

      Мені так хочеться вірити, що ми шукаємо в простому знайомстві ще чогось. Наприклад, споріднену душу або загублену половинку, любов.

      Дивно влаштована людина. Для повного щастя їй вічно когось бракує.

      За статистикою чоловіків на світі менше, і деякі жінки просто приречені на самотність.

      Ліза не могла собі уявити, щоб особисте щастя залежало від статистики. Як її душу, яка прагне кохати і бути коханою, переконати в тому, що половинок на всіх не вистачить і що можна залишитися з носом?

      Вона хотіла любові! І їй було байдуже на реальне положення справ. «Не хочу вірити і не буду! Це мені жити заважає, розумієш?!!» – репетувала вона на моїй кухні темними ночами, куди, більше не вміючи справлятися зі своєю самотністю, прибігала, щоб поділитися комерційними та особистими таємницями.

      Тепер ми помінялися СКАЧАТЬ