П'ятнадцятирічний капітан. Жуль Верн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вартості. Якщо вміст трюмів не пошкоджено водою, екіпаж «Пілігрима» міг «зірвати куш» і за один день компенсувати невдачі всього сезону.

      За чверть години потому «Пілігрим» вже був за півмилі від предмета, що погойдувався на хвилях. Не залишилося жодних сумнівів: це дійсно корпус перекинутого корабля. Палуба стирчала з води. Щогли знесено. Від снасті звисали залишки тросу та розірвані такелажні ланцюги. В скулі правого борту виднілася величезна дірка. Шпангоути та обшивка загнуті всередину.

      – Цей корабель зіштовхнувся з якимось іншим судном! – скрикнув Дік Сенд.

      – Жодного сумніву, – відповів капітан Халл. – Дивовижно, що він не затонув одразу.

      – Сподіватимемося, корабель, що наскочив на це судно, підібрав з нього всю команду, – зауважила місіс Уелдон.

      – Сподіватимемося, місіс Уелдон, – відповів капітан Халл. – Можливо, після зіткнення, екіпажу вдалося врятуватися на власних шлюпках, навіть якщо той корабель і покинув місце пригоди, – нажаль, і таке трапляється.

      – Хіба це можливо! Це було б занадто жорстоко, капітане Халл!

      – На жаль, таке трапляється, місіс Уелдон. Прикладів вистачає. Власне, я не бачу жодної шлюпки на цьому кораблі, отже, команда покинула його. Сподіватимемося, бідолах підібрало якесь зустрічне судно, адже дістатися суші шлюпками звідси майже неможливо – занадто велика відстань до найближчих островів і тим більше до Американського континенту.

      – Можливо, ми так ніколи і не дізнаємося тайну цієї катастрофи. – сказала місіс Уелдон. – Як гадаєте, капітане Халл, чи залишився на кораблі хто-небудь із команди?

      – Навряд чи, місіс Уелдон. Нас би вже давно помітили і подали б який-небудь сигнал. Втім, зараз перевіримо… Переведи круто до вітру, Болтон! Бейдевінд! – крикнув капітан, вказуючи рукою напрямок.

      «Пілігрим» знаходився в трьох кабельтових від уламків корабля. Без сумніву, команда покинула його.

      Раптом, Дік Сенд жестом наказав всім замовкнути.

      – Слухайте! Слухайте! – сказав він.

      Всі насторожилися.

      – Здається, це пес… – сказав Дік.

      Дійсно, з уламків доносився гавкіт. Без сумніву там був живий собака. Можливо, він не міг вибратися назовні через герметично закриті люки. В будь-якому випадку, його не було видно.

      – Навіть якщо там лише пес, врятуймо його, капітане! – вигукнула місіс Уелдон.

      – Так, так! – закричав малюк Джек. – Врятуймо його! Я сам годуватиму його! Він нас полюбить… Мамо, я збігаю за шматочком цукру!

      – Не йди, синку, – посміхаючись відповіла місіс Уелдон. – Нещасна тварина, либонь, помирає з голоду і, очевидно, надала б перевагу наваристій юшці, а не твоєму цукру.

      – Так віддай йому мій суп, – сказав хлопчик. – Я можу обійтися й без супу!

      Гавкотіння ставало чутніше з кожною хвилиною. Відстань між кораблями тепер становила лише триста футів. Раптом над бортом вигулькнула голова великого собаки. Спершись лапами на фальшборт, він несамовито лементував.

      – СКАЧАТЬ