Таємне джерело. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

      – А то! Начитаються всяких Вайнерів… Знаєш Вайнерів?

      – Братів, вони ще книжки про міліцію пишуть?

      – Їх, їх.

      – До чого тут книжки?

      – Начитаються – і собі! В мене жінка все читає. Каже: живу з міліціонером, хочу знати про твою працю. Ага, так їй усе й напишуть! Знаєш, про що там одна книжечка? Як двоє батярів на таксистів нападали. Достоту те саме тут повторюється: викликають, спокушають вигідними замовленнями, одного он аж на Березовицю зафрахтували, це в нас селище таке велике, за містом. Заманюють, значить, потім ззаду або удавку на шию, або чимось важким по голові. Коли по голові – краще, хоч виживає. Троє так вижили, одного таки замордували, задавили тобто.

      – Для того щоб до такого додуматися, не обов’язково книжки читати, – зауважив Князевич. – У Києві ще не таке…

      – Ти не рівняй, Ігорку, не рівняй! – Пилипів розійшовся, видно, цю хвилю тримав не перший день. – Де Київ, столиця, а де Тернопіль – село!

      – Ну, не таке вже й село, як я бачу…

      – Таке, таке! Таксисти – раз. Дезертири – два…

      – Які дезертири?

      – Точніше, дезертир. До речі, знову з Гайвороном пов’язана історія. – Орест ураз стишив голос. – Із Афганістану втік, уяви собі.

      – Солдат?

      – Солдат, – підтвердив Пилипів. – Тут у нас уже місяць, вважай, шухер до неба стоїть. Хлопець сам із Гайворона, того села, де ці трупи… чи отруєні, а, то потім. Справа ось яка, це з того, що нам доповіли. Призвали хлопа, Дмитра Ярчука, минулої осені. Півроку в учебці – і в піски, виконувати інтернаціональний обов’язок. Там щось таке вийшло, потрапив він улітку в госпіталь, поранення. Потім почали говорити про самостріл, ніби навмисне, знаєш. А Ярчук не розгубився – зі шпиталю ноги зробив! – Ураз Ігореві здалося, що майор Пилипів пишається вчинком свого земляка. – Тут не просто дезертирство, тут зрадою Батьківщини тхне. Це, сам розумієш, аж до вищої міри…

      – Як йому вдалося?

      – Цього ніхто не знає. Ось тут був солдат – і вже нема. Спочатку ліпили все так, ніби його душмани, знаєш, украли. Ще й не таке там коїться. Потім хтось капнув: бачили, в цивільному. Може, хтось подробиці знає, нам не доповідають. Задача стоїть така – тримати на контролі рідне село Гайворон, туди дезертир цілком може попертися, мама в нього там. Тільки навряд Ярчук такий вже бовдур. Місяць зловити не можуть, десь переховується. Рідна хата – останнє місце, куди прийде. Словом, та ще скабка в дупі. Ну, й оця пригода, з отруєннями.

      Князевич, розуміючи, що зараз треба витримати ввічливу паузу, дав Пилипіву виговоритися, тоді запитав, ніби між іншим:

      – Там що, справді якась чортівня?

      – Усе тобі розкажуть, капітане! Аби тільки на користь, бо нам того всього на область не треба. Голови полетіти можуть, не сумнівайся навіть. Так, ну, приїхали.

      Годинник показував початок на восьму.

      8

      Кава запарена

      Начальник обласної міліції виявився високим СКАЧАТЬ