Маріупольський процес. Галина Вдовиченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розплющила – одразу до вікна. Й від серця відлягло: побачила його спину, з неї сповзла ковдра. У нього в ногах спала чорна Циганка. Не втік.

      Що було зворушливого у його потилиці? Нічого. А Ольга чогось прикипіла до неї поглядом, подумки торкнулась темного волосся, наче відчула, яке воно на дотик – пружне, неслухняне.

      12

      У Ольги бзик і пунктик. Валька-Самореклама так їй в очі й каже: у тебе, подруго, бзик і пунктик. Спостерігає з порогу літньої кухні за Ольжиними маніпуляціями, головою похитує: що робиться!

      І справді, є таке. Нав’язлива потреба, важливий ритуал: баргарони не мають пропасти. Ольга напихає черешню у банки, закриває з нечуваним завзяттям. Мама дивується: молодша донька – і заготовки на зиму! Непоєднуване поєднання. Ольга по телефону нюанси з’ясовує, записує, завела собі спеціальний зошит.

      Нехай усі думають, що в ній прокинулася господарська жилка. Вона нікому не скаже, для чого вона це робить, бо таємниця є частиною ритуалу. Лише посвячені знають: компоти у погребі – це обіцянка світу, що все буде гаразд. Посил у майбутнє, матеріалізоване підтвердження власної віри в те, що все добре повернеться, а погане зникне, наче й не було.

      Тому так впевнено і натхненно Ольга наповнює банки, тому вони так весело булькотять на вогні у виварці, підстрибуючи на складеній удвічі шматі. За певних умов це може стати тимчасовим сенсом життя. Нехай Валька-Самореклама скільки завгодно підколює: ото, мовляв, хазяйський свербіж прокинувся! Дозріла дівка до заміжжя!

      Не зрозуміти їй, що на цьому ритуалі може втриматись гармонія світу, порядок речей і основа майбутнього.

      Так робила мама, а до неї баба Аня, ще й Ольгу змушували, щоправда безуспішно, а тепер вона сама узялася за цей обряд. Проведений за всіма правилами, він буде гарантією того, що світ не злетів з котушок. Компот у цьому домі буде кому пити. Нехай вони навіть не дякують, нехай лиш усі будуть вдома. І брат, і мама, і сестра з племінниками.

      Баба Аня поруч. Дрімає у глибокому пошарпаному кріслі – воно стоїть під баргароном, біля тапчана. Його навіть не заносять до сарайчика. Дощів немає, а як покропить, то верховіття баргарону ті краплі затримає.

      У баби на колінах смугастою хутряною подушкою влаштувалася Рибка, у ногах Циганка – післяобідня трійця у сонній млості.

      – Чи то мені здається? – прокидається баба, голос тихий, проте впевнений. – У тої рябухи пір’я на шиї повисмикано?…

      – Га? – від несподіванки Ольга здригається, визирає за поріг. Баба Аня показує кривим пальцем за сітку на курей:

      – Ота ряба голою шиєю світить чи ні?…

      Ох вже ці переходи…

      Ольга вертається до плити, витягує з відра останній на сьогодні бутильок, той щойно стояв по плечики у воді, поверхня окропу дихала пухирцями, і от вже спільне творіння Барона Баргарона та Ольжиних рук опиняється на міцному табуреті. Розгойданий ключ обережно притискається до металевої кришки, навертає оберти. Головне – розрахувати силу, не перетиснути, бо скло може тріснути. Ще кілька СКАЧАТЬ