Маріупольський процес. Галина Вдовиченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А Волошини замкнули хату й ворота, забралися до родичів у Бердянськ, подалі від дурдому, як сказала мама Наді. Їхні індокачки й город тепер сусідка глядить.

      Нічого не знайшла у тумбочці, лише іржаві обценьки.

      – Здрасьті вашій хаті! – Валька-Самореклама на порозі. Улюблені лосини у пальмах, гумові капці. Мовчки жестом собі за спину показує, робить очі круглі: що там у вас за диво?

      Ольга їй жестом: потім скажу.

      Валька пошепки: хто такий?

      Ольга вголос:

      – Полонений!

      У Вальки брови вгору: да-а-а? А як звати?

      – Нас одне одному не представляли, – каже Ольга. Він для неї Циклоп, або укр, або бендера…

      – Бандера взагалі-то, – виправляє її Валька. – Ім’я ж у цього хлопця є?

      Ольга – на подвір’я. Валька за нею.

      – Тримай, – до Циклопа. Метнула ніж у землю, лезо навскіс увійшло у траву. Пес зірвався на лапи, відбіг метушливо, а тоді ліг трохи далі, не зводячи погляду з Ольги. Від цієї усього можна чекати.

      Обидві дівчини мовчки спостерігали, як хлопець відкручує шурупи, знімає кришку, роздивляється одним оком на поламаний механізм. На глядачів – жодної уваги. Зосереджений, мовчазний, занурений у свої справи.

      – Спирт чи горілка є? – підводить голову.

      – І закуска! – весело озивається Валька-Самореклама.

      Ольга на неї – зирк. Знайшла з ким жартувати. Та й прикусила язика. Мовчки дивилася на руки хлопця, на його плече із шевроном (тепер було видно, хто такий) – дві смужки, жовта й блакитна; на те, як він занурює сірники з ватою у мурашиний спирт, обережно вичищає заглибини у деталях. Задивилися на вправні чоловічі руки.

      – Нічого складного, – каже він нарешті. – Треба було почистити давно, тепер працюватиме, – і віддає ніж, руків’ям вперед, лезом до себе.

      Тепер вже Ольга смілива, присутність товаришки її підтримує, вона підходить до хлопця зовсім близько.

      – І так будь-який механізм, – підхоплює Валька, – особливо жіночий. Не прочистиш вчасно – заіржавіє.

      У її голосі – відверта двозначність, вона заграє з полоненим, цього лише бракувало. От уже невгамовна.

      – Ольга-аа! – голос баби Ані з вікна, вона сьогодні неспокійна й при пам’яті. То таблетку їй дай, хоча щойно ковтала, водою запивала. То вкотре запитує із докором у голосі: ми хіба сьогодні їли?…

      Якогось би іншого дня Валька одразу б пішла за Ольгою: здрасьті, баба Аня! Як ви тут? Добре виглядаєте, на кавалєрку зібралися?

      А тепер: я на вулиці почекаю.

      Ну почекай-почекай.

      Хвилин за десять Валька таки прийшла до хати.

      – Чого він тут у вас на ланцюзі? Як не людина…

      Ольга цю репліку повз вуха пропустила.

      – А, Валька! – баба Аня пізнає її сьогодні і далі бодрячком, скоромовкою: – Ух і дівка! Коли вже заміж?… Ну шукай-шукай, твоє від тебе не сховається… Як мама? У корейців на цибулі цього літа працює, ні?

      Валька СКАЧАТЬ