Ворошиловград. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та протяги, жовте, ніби вершкове масло, сонце. Вечорами, сидячи на кухні, ми читали написи на стінах, зроблені Федором Михайловичем, якісь номери телефонів, адреси, схеми автобусних маршрутів, намальовані хімічним олівцем просто на шпалерах, розглядали вирізки з календарів та фотопортрети невідомих родичів, пришпилені ним до стіни кнопками. Родичі виглядали строго й урочисто, на відміну від самого Федора Михайловича, котрий час від часу теж забрідав до свого теплого гнізда, в рипучих босоніжках і піжонському кепарі, збирав за нами порожні пляшки і, отримавши бабки за черговий місяць, зникав на подвір’ї між лип. Був травень, трималась тепла погода, подвір’я заростало травою. Іноді, вночі, з вулиці заходили насторожені пари й кохались на лавці, застеленій старими килимками. Іноді, під ранок, до лавки приходили охоронці з банку, сиділи й забивали довгі, як травневі світанки, косяки. Вдень забігали вуличні пси, обнюхували всі ці сліди любові й заклопотано вибігали назад – на центральні вулиці міста. Сонце підіймалось якраз над нашим будинком.

* * *

      Коли я вийшов на кухню, Льолік уже терся коло холодильника у своєму костюмі – темному піджаку, сірій краватці та безрозмірних штанях, що висіли на ньому, як прапор у тиху погоду. Я відчинив холодильник, дбайливо оглянув порожні полиці.

      – Привіт. – Я упав на стілець, Льолік незадоволено сів напроти, не випускаючи з рук пакет із молоком. – Тут така справа: давай до брата мого з’їздимо.

      – Для чого? – не зрозумів він.

      – Просто так. Подивитись хочу.

      – А що з твоїм братом, проблеми якісь?

      – Та ні, все з ним нормально. Він в Амстердамі.

      – Так ти в Амстердам хочеш до нього з’їздити?

      – Не в Амстердам. Додому до нього. Давай на вихідних?

      – Не знаю, – завагався Льолік, – я на вихідних збирався машину на станцію відігнати.

      – Так мій брат і працює на станції. Поїхали.

      – Ну, не знаю, – невпевнено відповів Льолік. – Краще поговори з ним по телефону. – І, допивши все, що в нього було, додав: – Збирайся, ми вже запізнюємось.

* * *

      Удень я кілька разів телефонував братові. Слухав довгі гудки. Ніхто не відповідав. По обіді зателефонував Кочі. Так само без результату. Дивно, подумав, брат може просто не брати слухавку, в нього роумінг. Але Коча має бути на робочому місці. Набрав ще раз, знову без результату. Ввечері зателефонував батькам. Слухавку взяла мама.

      – Привіт, – сказав я, – брат не дзвонив?

      – Ні, – відповіла вона, – а що?

      – Та так, просто, – відповів я і заговорив про щось інше.

* * *

      Наступного ранку в офісі знову підійшов до Льоліка.

      – Льолік, – сказав, – ну як, їдемо?

      – Та ну, – занив той, – ну ти що, машина стара, ще зламається дорогою.

      – Льолік, – почав тиснути я, – брат зробить твоїй машині капітальний СКАЧАТЬ