Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      розтинає менi груди, серденько виймає…»

      Лукаш (випускає з рук сопiлку)

      Ой! Що се за сопiлка? Чари! Чари!

      Хлопчик, злякавшись крику, втiк до хати.

      Кажи, чаклунко, що то за верба?

      (Хапає Килину за плече.)

      Килина Та вiдчепися, вiдки маю знати?

      Я з кодлом лiсовим не накладаю

      так, як твiй рiд! Зрубай її, як хочеш,

      хiба я бороню? Ось на й сокиру.

      (Витягає йому з сiней сокиру.)

      Лукаш (узявши сокиру, пiдiйшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона стенулась i зашелестiла сухим листом. Вiн замахнувся удруге i спустив руки.)

      Нi, руки не здiймаються, не можу…

      чогось за серце стисло…

      Килина Дай-но я!

      (Вихоплює вiд Лукаша сокиру i широко замахується на вербу.)

      В сю мить з неба вогненним змiєм-метеором злiтає Перелесник i обiймає вербу.

      Перелесник

      Я визволю тебе, моя кохана!

      Верба раптом спалахує вогнем. Досягнувши верховiття, вогонь перекидається на хату, солом’яна стрiха займається, пожежа швидко поймає хату. Мати Лукашева i Килининi дiти вибiгають з хати з криком: «Горить! Горить! Рятуйте! Ой пожежа!..» Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогню, що тiльки можна вихопити, i на клунках та мiшках виносять скулених Злиднiв, що потiм ховаються у тi мiшки. Дiти бiгають з коновками до води, заливають вогонь, але вiн iще дужче розгоряється.

      Мати (до Лукаша)

      Чого стоїш? Рятуй своє добро!

      Лукаш (втупивши очi в крокву, що вкрита кучерявим вогнем, як цвiтом)

      Добро? А може, там згорить i лихо?..

      Кроква з тряскотом рушиться, iскри стовпом прискають геть угору, стеля провалюється, i вся хата обертається в кострище. Надходить важка бiла хмара, i починає йти снiг. Хутко крiзь бiлий застил снiговий не стає нiкого видко, тiльки багряна мiнлива пляма показує, де пожежа. Згодом багряна пляма гасне, i коли снiг рiдшає, то видко чорну пожарину, що димує i сичить од вогкостi. Матерi Лукашевої i дiтей Килининих та клункiв з добром уже не видко. Крiзь снiг мрiє недопалений оборiг, вiз та дещо з хлiборобського начиння.

      Килина (з останнiм клунком у руках, сiпає Лукаша за рукав)

      Лукашу!.. Анi руш! Чи остовпiв?

      Хоч би помiг менi носити клунки!

      Лукаш Та вже ж ви повиносили всi злиднi.

      Килина Бийся по губi! Що се ти говориш?

      Лукаш (смiється тихим, дивним смiхом)

      Я, жiнко, бачу те, що ти не бачиш…

      Тепер я мудрий став…

      Килина (злякана)

      Ой чоловiче,

      щось ти таке говориш… я боюся!

      Лукаш Чого боїшся? Дурня не боялась, а мудрого боїшся?

      Килина Лукашуню,

      ходiмо на село!

      Лукаш Я не пiду.

      Я з лiсу не пiду. Я в лiсi буду.

      Килина Та що ж ти тут робитимеш?

      Лукаш А треба

      все щось робити?

      Килина СКАЧАТЬ