Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся Українка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ снується розтрiпаний морок. Лукашева хата починає бiлiти стiнами; при однiй стiнi чорнiє якась постать, що знеможена прихилилась до одвiрка, в нiй ледве можна пiзнати Мавку; вона в чорнiй одежi, в сивому непрозорому серпанку, тiльки на грудях красiє маленький калиновий пучечок.

      Коли розвидняється, на галявi стає видко великий пеньок, там, де стояв колись столiтнiй дуб, а недалечко вiд нього недавно насипану, ще не порослу морiжком могилу. З лiсу виходить Лiсовик, у сiрiй свитi i в шапцi з вовчого хутра.

      Лісовик (придивляючись до постатi пiд хатою)

      Ти, донечко?

      Мавка (трохи поступає до нього)

      Се я.

      Лісовик Невже пустив

      тебе назад «Той, що в скалi сидить»?

      Мавка Ти визволив мене своїм злочином.

      Лісовик Ту помсту ти злочином називаєш,

      ту справедливу помсту, що завдав я

      зрадливому коханцевi твоєму?

      Хiба ж то не по правдi, що дiзнав вiн

      самотнього несвiтського одчаю,

      блукаючи в подобi вовчiй лiсом?

      Авжеж! Тепер вiн вовкулака дикий!

      Хай скавучить, нехай голосить, виє,

      хай прагне кровi людської, – не вгасить

      своєї муки злої!

      Мавка Не радiй,

      бо я його порятувала. В серцi

      знайшла я теє слово чарiвне,

      що й озвiрiлих в люди повертає.

      Лісовик (тупає зо злостi ногою i ламає з трiском свого цiпка)

      Не гiдна ти дочкою лiсу зватись!

      бо в тебе дух не вiльний лiсовий,

      а хатнiй рабський!

      Мавка О, коли б ти знав,

      коли б ти знав, як страшно то було…

      Я спала сном камiнним у печерi

      глибокiй, чорнiй, вогкiй та холоднiй,

      коли спотворений пробився голос

      крiзь неприступнi скелi, i виття

      протягле, дике сумно розiслалось

      по темних, мертвих водах i збудило

      мiж скелями луну давно померлу…

      I я прокинулась. Вогнем пiдземним

      мiй жаль палкий зiрвав печерний склеп,

      i вирвалась я знов на свiт. I слово

      уста мої нiмiї оживило,

      i я вчинила диво… Я збагнула,

      що забуття не суджено менi.

      Лісовик Де ж вiн тепер? Чому вiн не з тобою?

      Чи то й його невдячнiсть невмируща

      так, як твоє кохання?

      Мавка Ох, дiдусю!

      якби ти бачив!.. Вiн в подобi людськiй

      упав менi до нiг, мов ясень втятий…

      I з долу вгору вiн до мене звiв

      такий болючий погляд, повний туги

      i каяття палкого, без надiї…

      Людина тiльки може так дивитись!..

      Я ще до мови не прийшла, як вiн

      схопивсь на рiвнi ноги, i вiд мене

      тремтячими руками заслонився,

      i СКАЧАТЬ