Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся Українка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро – тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині.

      Містина вся дика, таємнича, але не понура, – повна ніжної, задумливої поліської краси.

      Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду.

      В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів, і вкупі з його водами з лісу вибіг «Той, що греблі рве» – молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами. Кинувшися з потоку в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається, вода синішає.

      «Той, що греблі рве»

      З гір на долину

      біжу, стрибаю, рину!

      Місточки збиваю,

      всі гребельки зриваю,

      всі гатки, всі запруди,

      що загатили люди, –

      бо весняна вода,

      як воля молода!

      (Хвилює воду ще більше, поринає і виринає, мов шукаючи щось у воді.)

      Потерчата (двоє маленьких, бліденьких діток у біленьких сорочечках) виринають з-поміж латаття.

      Перше Чого ти тута блудиш?

      Друге Чого зо сну нас будиш?

      Перше Нас матуся положила

      і м’якенько постелила,

      бо на ріння, на каміння

      настелила баговиння,

      і лататтям повкривала,

      і тихенько заспівала:

      «Люлі-люлі-люлята,

      засніть, мої малята!»

      Друге Чого ж ти тут шугаєш?

      Перше Кого ти тут шукаєш?

      «Той, що греблі рве»

      Тую Русалку,

      що покохав я змалку,

      бо водяній царівні

      нема на світі рівні!

      Збігав я гори,

      долини, яри, ізвори, –

      милішої коханки

      нема від озерянки.

      Зіб’ю всю вашу воду,

      таки знайду ту вроду!

      (Бурно мутить воду.)

      Потерчата Ой леле! не нуртуй!

      Хатинки не руйнуй!

      Печера в нас маленька,

      що збудувала ненька.

      Убога наша хатка,

      бо в нас немає татка…

      (Чіпляються йому за руки, благаючи.)

      Ми спустимось на дно,

      де темно, холодно,

      на дні лежить рибалка

      над ним сидить Русалка…

      «Той, що греблі рве»

      Нехай його покине!

      Нехай до мене зрине!

      Потерчата поринають в озеро.

      Виплинь же, мила!!

      Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки – СКАЧАТЬ