Пасербки восьмої заповіді. Генри Лайон Олди

Чтение книги онлайн.

      – Це не мій жеребець! – упевнено мовив поранений Саблик.

      – Не твій?

      – Не мій. У мене зроду гнідих не водилося.

      – Та ти ж сам кричав, коли ми до Джерела під’їхали: тримайте, браття, конокрада чортового, вражу силу! От я й примітив – начебто знайомий гнідий під циганом гарцює! Ще зрадів – бачу, спішився кучерявий, коня напуває, а то пішов би верхів’ям!..

      – Не мій кінь, – Саблик відвернувся й знову взявся перев’язувати постраждалу руку, спритно допомагаючи здоровій руці зубами. – Зроду не водилося в мене гнідих. Не люблю.

      – Тоді за що ми до цигана сікаємося?!

      – Не знаю. Може, він у твоє цебро плюнув.

      Бородань засунув сокиру за пояс і перевальцем підійшов до Саблика. Постояв, дивлячись на нього з явним бажанням дати тому у вухо, потім гучно висякався Сабликові під ноги й рушив до колодязя.

      Інші, знизуючи плечима, потягнулися за ним.

      Марта провела їх утомленим поглядом і повернулася до циганчати.

      – Не підходь, – циганчук підсунув їй до обличчя ніж, ледь не порізавши губу, і щільніше притиснувся спиною до яблуні. – Уб’ю!

      Марта не озвалася.

      – Не підходь! – ще раз зойкнув хлопчина, заплакав і сів на землю.

      Джош облизав циганчаті мокрі щоки та ліг поруч, покусуючи стебельця трави.

      – Тікав би ти звідси, – Марта витирала з лоба піт і зрозуміла, що злякалася, – шалено, смертельно злякалася, просто раніше не встигла це помітити, а коли помітила, то не пустила в серце.

      Якби Джош-навіженець кинувся на мужиків, ліг би під сокирами через дурість свою невгамовну…

      – Друц, – замурмотало циганча, втупившись у землю. – Мене звуть Друц!.. Я для тебе, пані, я за тебе… Наш табір у Сілезію три дні тому пішов, там ярмарок знатний, а я не встиг!.. Затримався тут… Хочеш, пані, вийми мою душу, топчи її, дави каблуками – дякуватиму тобі, у ніжки поклонюся! Хочеш?!

      Золота сережка в його лівому вусі гойдалася, граючи сонячними зайчиками.

      – Дурень ти, Друце-конокраде, – зморено відгукнулася Марта, здригнувшись при словах Друца про душу. – Стрибай-но ліпше в сідло та поганяй до своїх у Сілезію. Опам’ятаються мужики – ні я, ні Господь Бог тебе від їхніх сокир не врятує. Зрозумів? А гнідого твого Бовуром звати – затям, бо на інше ім’я він не відгукнеться. І не треба на мене видивлятися, роззявивши рота, я тобі не ікона Божої Матері… Ну, скачи!

      …Дідок-мірошник, що так і не випряг волів зі свого воза, стояв край дороги та спостерігав за всім зоддалік. Коли за циганом Друцем запуріло, як той помчав, прилипнувши до спини краденого жеребця, мірошник похитав головою і замислено відкопилив нижню губу.

      – А це часом не та жінка, про яку вчора вночі нам Півняче Перо казав? – запитав він у самого себе.

      І сам собі відповів:

      – Може, й та. Але ж поспішати все одно не треба…

      – Яка СКАЧАТЬ