Обитель героїв. Генри Лайон Олди

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ належить комусь зі зниклих безвісти гостей, а ніяк не хазяїнові готелю.

      – Прошу дуже.

      – Красно дякую за сприяння, пане обер-квізиторе.

      Ґудзик стряпчого засмутив. Він з явним небажанням визнав, що до опису зіпсованого майна його включити ніяк не вийде. Хіба що до опису зіпсованого чужого майна. А це придасться лише при оформленні спадку родичами зниклих пожильців.

      – Тіпун вам на язик! – не стримався Конрад.

      Той не відповів. Схоже, крючкові обіцяно частку від суми позову.

      Завершивши первинний огляд і вказавши лікторові, що з доказів варто забрати, барон рушив до виходу з зали.

      – Хвала Вічному Мандрівцеві! Ви закінчили! Пане Терц, приступайте. Я вже послав по столяра, і щойно ви впораєтеся…

      – Не поспішайте, голубчику. Якщо стряпчого я ще ладен терпіти тут – звісно, у присутності лікторів – то зі столяром вам доведеться зачекати.

      – Чому, ваша світлосте? Як же так?! Адже ви закінчили?

      – Ні, – сухо кинув Конрад і вийшов з камінної зали в хол, супроводжуваний по п'ятах збудженим хазяїном.

      Дорогою він думав, що зовнішня комісія лікторату повинна відбирати в слуги закону не дубуватих гевалів, що спритно вправляються з табельними сокирами, а суддівських крючків, як оцей настирливий стряпчий, чи докучливих Трепчиків-молодших. Ну, хоча б третину особового складу. Ці землю носом ритимуть, а жодного загубленого ґудзичка, жодного недогарка не пропустять. Із природної в'їдливості, котра, якщо вдуматися, вже сама по собі неабиякий талант. А пообіцяй їм премію…

      – Ваша світлосте!

      – У мене є запитання особисто до вас, пане Трепчик. Попрошу відповідати коротко й чесно. Це у ваших же інтересах. Я доступно висловився?

      – Куди вже доступніше, ваша світлосте…

      – Чудово. Отже, чи відомо вам, що саме відбулося вночі в готелі?

      – Так! Тобто, ні…

      – Будьте такі ласкаві, висловлюйтеся ясніше, пане! Так, чи ні?

      Барон насупився, дивлячись Трепчикові-молодшому в перенісся: ніби цвях забивав. Під його поглядом хазяїн скулився, зробився схожий на побитого собаку та мокру курку одночасно, якщо в природі можливий такий монстр.

      – Я… я чув. Але не бачив.

      – Що саме ви чули? В який час?

      – Близько півночі. Я в готелі ночував. У вільній кімнаті.

      – Ви спали? Вас щось розбудило?

      Трепчик зам'явся, тупцюючи на місці.

      – Я… не спав, ваша світлосте.

      – Чому? – фон Шмуц картинно підвів брову. Зазвичай це вбивало свідків наповал.

      – Я… я був не сам.

      – І, природно, не з дружиною.

      – Ваша світлосте! Благаю! Віолета мене вб'є! Ви її не знаєте!

      Здається, готельєр полюбляє скакати в гречку. Він хотів упасти баронові в ноги, але побоявся. І правильно. Фон Шмуц подібних витівок не схвалював. І був безперечно СКАЧАТЬ