Обитель героїв. Генри Лайон Олди

Чтение книги онлайн.

      – Цифра? Н-не знаю… – здоровань миттєво втратив недавню впевненість. – А-а, цифра!

      Він просяяв, лунко ляснув себе долонею по лобі. Наче комара прибив.

      – Хазяїн сказав: номер одинадцятий на Чорній стороні. Це Чорна сторона?

      – Чорна. Тільки номер не одинадцятий, а восьмий.

      – Ох, блін катаний! Даруйте! Виходить, я до вас вломився… От лихо! Що ж тепер робити?

      – Напевне, йти шукати свій номер, – знизав плечима барон.

      – Справді! А собака?!

      – Ви впевнені, що він на вас чекає? Гаразд, я піду першим.

      Відсуваючи засув, Конрад почувався учасником дурнуватого фарсу. Лицар Ранкової Зорі визволяє жертву з лабетів Чорного Аспіда… Овал Небес! Передчуття справдилися. Втілений Аспід справді чекав у коридорі!

      Біля стіни, заклавши руки за спину, стояв стряпчий Фернан Терц.

      Із усіх можливих свідків негласного обшуку – найнебажаніший.

      – Що тут відбувається? – риторично поспитався Терц.

      – Це я у всьому винен! – радісно зарепетував рудий, випадаючи у коридор. Торбу здоровань встиг знову закинути на могутнє плече. – Собака! Тут був злий собака! А я вломився в чужий номер! А цей благодійник мене врятував! А собака втік…

      Стряпчий ступив уперед, налаштовуючись на тривале спілкування, але зі сходів почулося:

      – Негайно! Де тут барон фон Шмуц?! Я хочу бачити цю людину!

      Якби Конрадові хто-небудь сказав ще вчора, що він зрадіє

      появі буйного корнета Лефевра – нізащо б не повірив!

      – Я вимагаю пояснень, добродію!

      Сьогодні корнет був сам на себе не схожий. Палкий, ображений, чогось вимагає – все як завше. Але був нині в кінному пращнику Францові Лефеврі якийсь злам. Гриз невидимий черв'як. їв поїдом лютий тхір сумнівів. Обличчя змарніло, виправка зів'яла. І пристрасний вогонь у погляді паскудно чадів.

      Навіть султан на ківері, вивищуючись над помпоном, скорботно кивав пучком китового вуса.

      – Як ви мені набридли, добродію! – щиро зітхнув барон, відчуваючи, що мимоволі переймається співчуттям до хлопчиська, який переживає тяжкий період краху ілюзій. – Від другої дуелі я категорично відмовляюся, майте на увазі. Мене в спецарсеналі замкнуть на віки вічні… Слухайте, навіщо ви мене переслідуєте? Фехтувати немає з ким?!

      – Ви!.. Ви… – корнет задихнувся. Кров ударила йому в обличчя й одразу відринула. Юнак був несамовитий. – Ходімо! Так, так, добродію! Ідіть за мною!

      Схопивши барона за руку, він потяг здобич надвір. Конрад не пручався.

      – Ось! Дивіться!

      На ліхтарі, оповитому змією, біліло оголошення. Прямокутний аркуш паперу, приклеєний з ретельністю божевільного: ні кутик не стирчав, ані краєчок. Неживий, твердий почерк, рівні рядки, немов піхота на плацу – все це було добре знайоме баронові. Якщо ти записний дуелянт і служиш у Всевидющому Приказі, такі штуки вивчаєш напам'ять і впізнаєш з першого погляду.

      – Читайте, СКАЧАТЬ