– Так (да), – мрачно усмехнулся Михайло. – Лише дуже зайнята (только очень занятая). Вона депутат міської ради і директор спільного українсько-польського підприємства (она депутат городской рады и директор совместного украинско-польского предприятия).
– А твій батько? – спросила девушка. – Він ким працює? (Он кем работает?)
– Він начальник районної міліції, – отвечал Михайло.
– Знатні у тебе батьки, – улыбнулась девушка. – І твоє майбутнє я бачу як ясний день. Ось, закінчиш університет, підеш по стопах матері, станеш директором, потім депутатом. Спочатку – міським, потім – обласним, а там, дивишся, виберуть тебе у Верховну раду. (И твоё будущее я вижу как ясный день. Вот, окончишь университет, пойдёшь по стопам матери, станешь директором, потом депутатом. Сначала – городским, затем – областным, а там, глядишь, изберут тебя в Верховную раду).
– Одному лише Богові ведено майбутнє (Одному лишь Богу ведомо будущее), – возразил Михайло и засмеялся. – Снежана, ти заглядаєш у віддалену перспективу, говориш, як стратег; народилася б чоловіком, стала б військовим, дослужилася б до генерала, не менше. (Снежана, ты заглядываешь в отдалённую перспективу, говоришь как стратег; родилась бы мужчиной, стала б военным, дослужилась бы до генерала, не меньше).
– Якби я була генералом, звільнила б споконвічно українські землі від москалів. (Если бы я была генералом, освободила б исконно украинские земли от москалей), – сказала она, сверкнув глазами, и вдруг запела:
Веде нас в бій борців упавших слава,
Для нас закон найвищий та наказ —
Соборна Українська Держава
Вільна, міцна, від Тиси по Кавказ!
Едва Снежана окончила гимн националистов, как раздался командный голос хорунжего:
– Рота, будуйся!
Бойцы доблестной повстанческой армии расхватали винтовки и заняли свои места в строю.
– Рота, на-лі-во! – прокричал командир. – Кроком марш. Пісню заспівуй. Тільку ві Львові…
По старинным улочкам древнего города, стуча сапогами о каменную мостовую, участники военно-исторической реконструкции строем двинулись в Ореховый гай, дружно запевая в унисон:
Най єнші шукають на вербах грушок
В Мюнхені, Парижі, Торонті,
Мене ж Бог боронить від хибних думок,
Зі Львова я ані ні крок.
«Она умная, красивая, – думал Михайло, краем глаза поглядывая на свою румяную подругу, – она верит, что у меня большое будущее. Быть может, она та, которую я так долго искал?» Он улыбнулся своим мыслям и затянул песню со всеми остальными:
Ховаймо на спід тягар наших бід,
І в Штати нема чо тікати.
Таж пиво у нас холодне, як лід,
Дівчата солодкі, як мід…
СКАЧАТЬ