Тамплієри короля Данила. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – Видається.

      – Що?

      – Сам напад, – відповів командор. – Це ж треба бути абсолютним ідіотом, щоб майже голіруч напасти на загін рицарів!

      – Або їм ду-уже добре заплатили, – згодився де Обер.

      – Запитаємо?

      – Звичайно. Залишимо вмираючих падре, а самі займемося не такими безнадійними. Ось хоча б моїм «похресником».

      Гійом показав на притихлого однорукого розбійника, який вже встиг перев’язати рану.

      Поруч абат читав якусь молитву над тілом задавленого конем його товариша.

      Гійом і Роже спішилися і підійшли до пораненого. Від їхнього виду у того одразу почалася гикавка.

      – Попереджаю одразу: не брехати! – без вступу почав де Обер. – Неправду відчую зразу. Скажеш все, як було – будеш жити далі хоча б із однією рукою. Ні – втратиш і другу. Зрозумів?

      Від такої перспективи у нещасного гикавка пропала.

      – Зрозумів, – побачив де Обер. – Хто ватажок?

      – Одновухий Карло, – відказав поранений.

      – Де він?

      – Його з нами не було.

      – Послав своїх людей на смерть, а сам дивився з-за дерев? Хто наказав напасти на нас?

      – Він і наказав.

      – Ну, це я знаю. Хто була та людина, що приходила до Одновухого Карло? – запитав Роже.

      Почувши від рицаря таке, про що той знати не мав, розбійник знов почав гикати.

      – Я н-не бачив його раніше… – вичавив він із себе.

      – Як він виглядав?

      – Нормально… виг-глядав.

      – Хто це був: розбійник, міщанин?… Хто?

      – Не р-розбійник. І не міщанин. Цілком благородний сеньйор. Приїхав учора ввечері на коні, одразу зайшов до Карло. Вони довго про щось говорили, а потім він поїхав.

      – Прикмети ти якісь запам’ятав? – запитав Гійом.

      – Не було прик…мет. Кажу ж, благородний сеньйор. От тільки обличчя у нього весь час сіпалося.

      Тамплієри переглянулися.

      – Що ви повинні були зробити з падре? – поцікавився Роже.

      – Монах за будь-яку ціну повинен залишитися живим, – була відповідь.

      Розпитування цілком задовольнило рицарів, і вони залишили пораненого самого. Скоро до них приєднався абат Опізо.

      – П’ятеро ще сьогодні предстануть на вищий суд, – повідомив він. – Брате Гійом! Я вловив частину вашої розмови з цим нещасним. І знову почув про благородного рицаря з нервовим тиком. Минулого разу ви відмовилися назвати його. Зараз я вимагаю відповіді.

      Гійом де Пардо неспішно витер закривавленого меча об сніг, засунув його у піхви.

      – Хто це був? – не вгавав абат. – Я так розумію, ви з ним зустрічалися під час походу на Святу Землю. Це був сарацин?

      – Ні, падре, не сарацин, – відповів де Пардо. – Я не хотів вам говорити це у Мессіні, щоб не травмувати вас. Благородний сеньйор з тремтячою повікою – член християнського СКАЧАТЬ