Тамплієри короля Данила. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ твої кишки на шию і заставлю з’їсти власну печінку!

      Видно, попереднє спілкування з розлюченим тамплієром було дуже емоційним, бо сицилієць повірив одразу.

      – Пане, пощадіть мене! – благав він, все ще пориваючись до де Пардо.

      – Хто тобі наказав вивести судно з порту? – запитав Гійом, вже зрозумівши, що з переправою через протоку доведеться зачекати.

      – Ніхто, – пролепетав власник судна. – Це я винен. Нечистий поплутав. – Він спробував перехреститися, але цьому завадив меч Бомона. – Пробачте, але все це кляті гроші. Як тільки ви вчора від’їхали, у порт увійшло генуезьке судно, що прямувало з Кіпру. З його вигляду було видно, що воно натерпілося у морській подорожі і далі не попливе. До мене підійшов купець і сказав, що йому конче потрібно відправити східні прянощі до Генуї. Пане, скажіть цьому достойному рицарю, щоб він забрав свого меча. Я дуже боюся, що він не стримає свого гніву.

      – І правильно робиш, що боїшся! – проревів Бомон.

      – Едуарде! – звернувся до Бомона командор. – Забери меча.

      Англієць знехотя опустив меч.

      – Що було далі? – запитав де Пардо. – Повір, нам просто кортить дослухати твою розповідь до кінця.

      – Я не обманюю вас, – виправдовувався судновласник. – Купець дуже мене просив, бідкався, що через поломку судна не встигне доставити товар.

      – І ти пожалів бідолашного генуезця, – промовив де Пардо. – Але ж ти знав, що ми замовили твоє судно на сьогодні!

      – Знав, пане, звичайно, знав. Але я думав, що нічого не станеться, коли моє судно допоможе тим, хто зазнав аварії, а сам я до вашої появи знайду інше.

      – Знайшов?

      – Не встиг. Приїхав достойний рицар і…

      – Можеш не продовжувати, – зупинив його Гійом. – І де це бідне розбите генуезьке судно? Щось я не бачу, щоб на воді плавали розірвані вітрила і зламані щогли?

      – Генуезці не хотіли залишатися тут, і як тільки мій корабель відплив, вони також покинули порт. Купець говорив, що їм потрібно стати на ремонт, але вони не хочуть цього робити в Королівстві Обох Сицилій.

      Гійом де Пардо пильно подивився на замовклого власника судна.

      – Ти знаєш, у чому твоя проблема? – запитав він. – Твоя проблема у тому, що я не вірю жодному твоєму слову. А якщо я комусь не вірю, це для нього погано закінчується. Падре! – звернувся командор до абата, який мовчки спостерігав за усією розмовою. – Висповідайте цю грішну душу перед смертю, бо вже сьогодні вона предстане перед Богом.

      Абат Опізо здивовано подивився на де Пардо і з серйозного виразу його обличчя зрозумів, що той не жартує.

      Зрештою, це дійшло і до власника судна. Він не на жарт перелякався і вмить гепнувся на коліна.

      – Прошу, не вбивайте! – проскімлив він. – Бачить Бог, я не винен!

      – Хто це був? – допитувався тамплієр.

      – Я їх не знаю. Вони зійшли на берег одразу ж після вас. Коли ви поїхали до монастиря, вони підійшли до мене і запитали, скільки СКАЧАТЬ