Антологія української готичної прози. Том 2. Антология

Чтение книги онлайн.

      – А переночуєте мене?

      – Розуміється. Покоїв маємо багато. Двір майже пустий.

      – Ну, то й гаразд.

      Старий, досвідний лакей легко взяв гостя попід рам’я і поміг йому вилізти з високого ф’якерського повозу.

      – Прошу вважати, бо тут шість сходів. Так, ми вже на ґанку, а тепер я піду по ліхтарку.

      – Не треба, зайдемо і без свічки, маю добрі очі.

      Перейшли кілька кімнат, освічених зеленавою місячною позолотою, аж служачий спинився і сказав:

      – Тут, може, ласкавий пан дозволять розгоститися.

      Засвітив лямпу на високій бронзовій підставі, мабуть, одно з перших того роду світил, привезене зі світової вистави у Відні, і вийшов.

      За хвилину вернув з валізою.

      – Спасибі вам, – не знаю, як на ім’я…

      – Ксаверій.

      – Спасибі вам, Ксаверій, – сказав гість, розглядаючися по кімнаті, в котрій мав провести нинішню ніч.

      – Що пан позволять на вечерю? З дробу[10] може бути що завгодно.

      – Що кухар подасть, те й буде, але склянку гарячого чаю вип’ю радо.

      – Слухаю пана… – і як тінь висунувся з кімнати. Був малий, мав великі сиві бокобороди, ходив, як на пружинах. З хребта звисав йому фрак невловимої краски і теліпалися блискучі ґудзики з п’ятипалковими коронами.

      В кімнаті було сиро. Як звичайно там, де довгий час ніхто не мешкав.

      Гість повів пальцями по столі і дивувався, звідки й тут береться порох.

      Потім оглянув образи і підійшов до дверей.

      Вели до малої ошкленої веранди з пов’ялими квітками. Видко, не було їх кому пильнувати. Взагалі будинок подобав на зачарований двір. Паркети скрипіли, двері співали, годинники розказували якісь незрозумілі казки. Крізь відчинені двері до сусіднього покою видно було, як портрети моргали до себе. На одному якийсь здоровенний добродій, з підголеним чубом, здвигав раменами і ніби питався: «А він тут чого?»

      Чого?… Цей маєток мають парцелювати. Хоче купити собі декілька моргів і двір, щоб мав де з родиною провести час літнього відпочинку.

      Була це здавна його улюблена мрія. Місто виснажує чоловіка, робить його подібним до паперового цвіту, без ароми і без привабу життя. Дійсно, мешканці міст, особливо великих, шукають радости не там, де треба, а куди їх тягне уява, їдять хліб, але не знають, звідки він береться, діти часто не бачили збіжжя на очі і не знають що жито, що пшениця. Невже ж воно добре і здорово? Ніяк ні! Мрії Рескіна й Куліша про хуторний устрій мають багато дечого доброго за собою. Поки був молодий, не думав про те, але тепер, як п’ятдесятка за плечима, чує, що мати-природа гнівається на свого марнотратного сина. Треба вертати до неї, як не на все, то хоч на два-три місяці щороку, тоді, як вона в повному розквіті своїх невмирущих сил.

      – Вечеря на столі! – почувся голос Ксаверія, що стояв у широко відчинених дверях до їдальні, випрямлений як СКАЧАТЬ