Антологія української готичної прози. Том 1. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ні! Вона любить багатства, я зараз багатий і господар її почуттів. Не принижу себе‚ як колись, пошлю їй багатий презент і вона з’явиться до мене сама.

      Сказавши це‚ глянув на полум’я і гукнув:

      – Нікітрон!

      Дрова наче з пістолета вистрілили, вилетів з печі вугіль, закрутися на підлозі і став рости, щораз вище і вище піднімаючись вгору‚ поки не сформувався у людську постать і ось уже перед ним стоїть велетень мурин.

      – Слухаю наказів‚ – сказав, дивлячись на Альберта вогнистим поглядом.

      – Не хочу такої чорної і страшної постаті, – сказав Альберт. – Вертайся у біле полум’я‚ а викупавшись у ньому‚ явися до мне з білим обличчям, з лагідним поглядом і в образі молодого чоловіка.

      Мурин‚ як клуб диму‚ впав до печі‚ а за хвилю звідти вилетів вогник, з якого враз вигулькнув молодик.

      – Поки напишу листа до Мальвіни, принеси мені діамантові ковтки, бранзолетки і діадему з рубінів та діамантів.

      Дух блискавкою вилетів у вікно і ще Альберт не дописав листа, а вже всі коштовні речі лежали на столі‚ а поруч стояв дух в образі молодика. Альберт наказав віддати Мальвіні листа разом із коштовностями та послав за нею карету.

      Мальвіна‚ почувши‚ як біля її будинку зупинилися коні‚ підбігла до вікна. З карети вийшов молодий незнайомець, віддав листа і багаті подарунки. Мальвіна глянула в очі посланцеві і тривога проникла в її серце; хотіла черкнути відповідь, але той зник.

      Зі здивуванням вона оглянула дорогі діаманти – такого великого багатства вона не бачила ще ніколи. А коли прочитала листа‚ то задумалася‚ не знаючи як має чинити далі.

      – Альберт прислав мені подарунки‚ – сказала своїй подрузі‚ – пише, щоб я цією ж каретою приїхала до нього. Що маю робити?

      – Без сумніву треба їхати.

      – А чи не страчу його поваги через такий сміливий вчинок?

      – Він не думав про це‚ посилаючи за тобою карету.

      – Але як він змінився! Раніше‚ коли мене провідував‚ голос його тремтів‚ а зараз такий зарозумілий!

      Мальвіна хутенько зібралася‚ вдягнула подаровані коштовності і сіла в карету. Альберт зустрів її в передпокої і запровадив до салону‚ де усе вражало багатством. Мальвіна була здивована тим‚ наскільки він змінився‚ став упевненим і дотепним.

      – Чи згадувала ти мене коли-небудь‚ Мальвіно‚ звідтоді‚ як ми востаннє бачилися з собою?

      – Як не згадати, коли про щастя Альберта тільки й розмов у місті.

      – І що ж там казали?

      – Різне‚ але нічого певного.

      – Нехай плещуть. Я свої скарби здобув‚ нікого не кривдячи.

      Поки вони розмовляли‚ пригадуючи все, що було між ними‚ дзиґар на стіні заграв мелодію і вибило північ.

      – Хочеш, Мальвіно, – сказав Альберт, – побачити мій домашній театр?

      – Хто ж тут буде грати в театрі‚ якщо нас тільки двоє?

      – Маю СКАЧАТЬ