.
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу - страница 9

Название:

Автор:

Издательство:

Жанр:

Серия:

isbn:

isbn:

СКАЧАТЬ вислову, часто філософсько-іронічного чи й скептичного у них безпосередньо тяжіє до Анатоля Франса (в усякому разі, у Підмогильного, котрий перекладав славетного французького прозаїка й навчався у нього, вирісши й сам на доброго вчителя думки та стилю), але до наших країв хвилі знайомства з Вайлдом і Франсом докочувалися майже сурядно у часі. І хоч аналогія тут лише відносна, бо, приміром, у Підмогильного фраза ще мусила бути так хитро виважена, щоб нездогадно для літнаглядачів сказати про екзистенціальну абсурдність підрадянської дійсності – надзавдання, якого й не могло бути у Вайлда, – то все-таки стилістична суголосність обох письменників очевидна. І звертаємо на неї увагу для підкреслення однієї донедавна «заперечної» істини: в українському письменстві так само повноважно існує стиль органічно інтелектуальний, розрахований на довіру до розуму читача, стиль, що до нього треба часом тягтися вгору (значить і рости!), а не пригинатися, аби зійти врівень з низькою стелею котрогось кололітературного примітивника.

      А коли перекладуваний автор, мавши самостійну вартість, ще й спонукає нас віднаходити у своїй літературі споріднені з ним непересічні мистецькі явища чи бодай лише призанедбані стилістичні потенції – то тим бажаніший він гість у ній. Оскар Вайлд – один з таких особливо бажаних гостей.

      Ростислав Доценко

      Портрет Доріана Ґрея

      Передмова

      Митець – творець прекрасного.

      Розкрити себе і втаїти митця – цього прагне мистецтво.

      Критик – це той, хто спроможний передати в інший спосіб або в іншому матеріалі своє враження від прекрасного.

      Найвища, як і найнижча, форма критики – це різновид автобіографії.

      Ті, що в прекрасному вбачають бридке, – люди зіпсуті, які, однак, не стали через те привабливі. Це вада.

      Ті, що в прекрасному здатні добачити прекрасне, – люди культурні. У них є надія.

      Але справжні обранці ті, для кого прекрасне означає лише одне: Красу.[2]

      Немає книжок моральних чи неморальних. Є книжки добре написані чи погано написані. Ото й усе.

      Ненависть XIX сторіччя до Реалізму – це лють Калібана,[3] що побачив свою подобу в дзеркалі.

      Ненависть XIX сторіччя до Романтизму – це лють Калібана, що не побачив своєї подоби в дзеркалі.

      Моральне життя людини – для митця лише частина об’єкту. А моральність мистецтва полягає в досконалому використанні недосконалих засобів.

      Митець не прагне нічого доводити. Довести можна навіть безперечні істини.

      Митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання митця призводять до непрощенної манірності стилю.

      Митець не має нездорових нахилів. Йому дозволено зображувати все.

      Думка СКАЧАТЬ

<p>2</p>

Краса. – Для підкреслення філософсько-пізнавальної чи мистецької вагомості таких слів, як Краса, Реалізм, Романтизм, Доля, Геній, Душа, Кохання тощо, О. Вайлд часто вживав їх з великої літери.

<p>3</p>

Калібан. – О. Вайлд сприймав цей образ із п’єси Вільяма Шекспіра «Буря» як втілення антилюдської брутальності й безчестя.