Портрет Доріана Ґрея (збірник). Оскар Уайльд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вітальні. Не те, щоб сумління мене підганяло, ні, це, певніше, було боягузтво. Звісно, спроба накивати п’ятами не додає мені честі…

      – Сумління і боягузтво – власне, одне й те саме, Безіле. Сумління – це лише фасад боягузтва, та й годі.

      – Не вірю я цьому, Гаррі, і певен, що й ти не віриш. Проте, хоч би що там спонукало мене, – між іншим, це могла бути й гордість, бо я таки дуже гордий, – я все ж протискувався до дверей. І тут, ясна річ, я натикаюся на леді Брендон. «Чи не збираєтесь ви втікати так рано, містере Голворд?» – вигукнула вона. Ти ж знаєш, який у неї на диво пронизливий голос!

      – Ще б пак, вона – чистісінький павич в усьому, крім краси, – докинув лорд Генрі, обриваючи стокротку довгими нервовими пальцями.

      – Я ніяк не міг спекатись її. Вона підводила мене до високого рангу аристократів, до кавалерів зірок та ордену Підв’язки, до підстаркуватих дам у величезних діадемах і з папуговими носами і всім рекомендувала мене, як свого найближчого друга, хоч доти ми лиш один раз бачились. Вона втовкмачила собі в голову, ніби я знаменитість. Може, це тому, що саме тоді якась моя картина мала бучний успіх, – тобто про неї плескали в дешевих газетках, цьому мірилі безсмертя нашого часу… І ось раптом я опинився лице в лице з юнаком, що його зовнішність так дивно вразила мене. Ми стояли зовсім близько – мало не торкались один одного. Наші очі знову зустрілися. Хай це було нерозважливо, проте я попросив леді Брендон познайомити нас. Зрештою воно, мабуть, було не так нерозважливо, як просто неминуче. Ми й без знайомства однак завели б між собою розмову – я був певний цього. Доріан згодом казав мені, що у нього в ту мить теж промайнула така думка. Він також відчув, що нам суджено зійтися.

      – І як же леді Брендон відрекомендувала цього чарівного юнака? – запитав співрозмовник. – Адже вона так любить давати побіжні характеристики своїм гостям! Пригадую собі – одного разу, підводячи мене до старого червонолицого добродія, усього в орденах і стрічках, вона просичала мені у вухо найдивовижніші подробиці з його біографії. Ї це таким трагічним шепотом, який було чути, певно, кожному у вітальні! Я мусив просто втекти – мені більш до смаку самому розгадувати, хто є хто. А леді Брендон рекламує гостей точнісінько, як аукціонер товари. Вона або розкладе їх тобі до кісточок, або розповість про них усе, крім того, що хочеться знати.

      – Бідна леді Брендон! Ти безжальний до неї, Гаррі, – байдуже мовив Голворд.

      – Мій любий, вона намагалася створити салон, а пощастило їй відкрити ресторан. Тож як я можу захоплюватись нею? Гаразд, але як же вона висловилася про Доріана Ґрея?

      – Та десь приблизно так: «Чарівний хлопчик… Ми з його бідною матір’ю були абсолютно нерозлучні. Забула, що він робить… боюся, що він… не робить нічого… ах, ні, він грає на роялі… чи той, на скрипці, любий містере Ґрей?» Ми обидва не змогли стриматись від сміху і відразу стали друзями.

      – Сміх зовсім не поганий початок, як на дружбу, але далеко кращий, як кінець для СКАЧАТЬ