Санаторійна зона. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Русява? Чорнява?

      Ясно – жучок.

      А втім, це не важно…

      …Очі… ах, ці очі… Я зовсім не роман пишу, а тільки маленьку пісню.

      Але треба й про очі.

      Очі —

      – теж жучок.

      Іще дивіться на її очі: коли на бузину впаде серпневий промінь, то теж її очі.

      А от ніс (для баришень скандал!)… ніс – головка від цвяшка: кирпатенький (Кирпик! – казали й так, позаочі тільки).

      Ну, ще зріст.

      Ясно: «кіт у чоботях».

      А втім, я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї – уривок правди, бо вся правда —

      – то ціла революція.

      Тепер мій читач чекає від мене, мабуть, цікавої зав’язки, цікавої розв’язки, а від «кота в чоботях» – загальновизнаних подвигів, красивих рухів —

      – іще багато чого.

      Це даремно.

      Ми з товаришем Жучком не міщани, красивих рухів у нас не буде:

      у товариша Жучка не буде.

      За цим звертайтесь до гітарних героїв гітарних поем.

      Товариш Жучок – це тільки «кіт у чоботях» із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур’янах революції і, як мураль, тягне сонячну вагу, щоб висушити болото…

      А яке – ви самі знаєте.

      І тільки.

      А зав’язки-розв’язки так від мене й не дочекаєтесь. Бо зав’язка – Жовтень, а розв’язка – сонячний вік, і до нього йдемо.

      Розв’язка в гітарних поетів… От: «вони поцілувались, кінець» або «О, моя Дульцінеє! Всаджу собі оцей чингал… Умирає…»

      Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не наші…

      – А чиї?

      – Ви подумайте!

      Так от. Це не роман – це тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.

      II

      В цьому розділі я оповідаю про невеличкий подвиг…

      – А чий? Ви подумайте!..

      …Зима, хуга, буруни, іще буруни…

      Потяг, залізниця й рейки, рейки в степ.

      На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: і тут – у депо, і там – у депо…

      І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може, знову ми будемо бігти сюди розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.

      Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.

      – Товаришу Жучок!

      Так, і товариш Жучок!

      …А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда – то ціла революція.

      …На кожній станції тільки й чути:

      – Козаки! Козаки!

      Всюди козаки, всюди бандити.

      Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.

      Степ. Раптом:

      – Стоп!

      – Що таке?

      – Нема СКАЧАТЬ