Оленіада. Ірен Роздобудько

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Морозна ніч спускала на землю прозорі зірки, вони висіли над світом, немов золоті павучки на тонкій павутинці. Світ був сповнений гармонії.

      – А пам’ятаєш, брате… – почав Ройтберг, на якого природа завжди діяла як пурген, – як ото ми з тобою…

      Він хотів зануритись у сентиментальні спогади, пригадавши, як у зовсім юні роки, ще на першому курсі, вони вчилися цілуватися «по-справжньому» на помідорах… Але, поглянувши на похмуру постать колишнього друга, кинув цигарку в сніг і продовжив так:

      – Назріває така криза, мало не покажеццца… Буду скорочувати штат.

      Він узяв величезний ріг під пахву і попрямував до свого під’їзду. Самотня штатна одиниця тоскно дивилася йому вслід. Зірки мерехтіли.

      Зі стайні долинали солодкоспокусливі звуки: звільнений від тягаря Сем узявся до діла.

      «Нічо, нічо… – подумав Василенко. – Погуляй наостанку!»

      Він остаточно визначився: «низи» вже категорично не могли жити по-старому!

* * *

      Зранку Зоя засіла за телефон. Розгорнула папірець, що дав їй Василенко, з номером автовідповідача приймальні мера й текстом, котрий треба сказати в слухавку, і почала накручувати диск.

      – Алло, алло?! Приймальня? Я б хотіла записатися на громадський телевізійний прийом до пана мера.

      На автовідповідач вона надиктувала своє ім’я, прізвище, сімейний стан, професію, адресу та контактний телефон. Після довгого гудка почула живий і навіть, як їй здалося, сексуальний баритон:

      – Перукарка – це добре. Ви проста перукарка?

      – Тобто? – не зрозуміла Зоя.

      – Ну, мається на увазі, ви ж не чиясь особиста перукарка – якого-небудь відомого політика чи шоу-зірки? Ви ж не маєте міжнародного диплому чи власного салону в центрі міста? Нам потрібні тільки пересічні громадяни… Не викладаєте в інституті імені Потопельского перукарське мистецтво?

      – А це можливо? – з надією пискнула Зоя.

      – Це – ваше запитання до мера?! – розсердилася слухавка і вже збиралася залунати короткими гудками.

      – Ні! Ні! Хай Бог милує, – швидко сказала Зоя і зазирнула в папірець, написаний Василенком. – Я проста перукарка зі спальної околиці. Одиначка…

      – Мати-одиначка? – задоволено наголосив баритон.

      – Хай Бог милує, – знову повторила Зоя. – Просто самотня беззахисна жінка. Вже другий рік живу без гарячої води. У всіх вода є, а в мене – нема-а-а-а.

      – М-угу… Хороша проблема, – сказав баритон. – Якраз наступного четверга тема зустрічі пана мера присвячена сантехніці. Можете приходити. Я вас записав. На вході вам дадуть перепустку, ім’я вже буде занесено до комп’ютера. Зауваження для учасників шоу… тобто, вибачте, зустрічі таке: в приміщення мерії забороняється проносити гострі предмети, великі валізи, вогнепальну зброю, отруту. Забороняється приходити в коротких спідницях, перуках, із нігтями, довшими за два міліметри, із декольте нижче п’ятьох сантиметрів від рівня ключиць. Білий верх – чорний СКАЧАТЬ