Шенгенська історія. Литовський роман. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Йонаса. Тут усе було інакше, немов під одним дахом сусідило дві різних оселі: стара й нова. У діда в кімнаті стояв запах часу, минулого часу, запах майже ста років, спресованих в один гербарій із сотнею різних листочків – у кожного року, як у дерева, свій власний листочок. У Ренати на її половині якщо й з’являлися іноді запахи, то тільки на кухні або коли гарячу їжу заносила в кімнату й її аромати ненадовго затримувалися там. На її половині повітря було чистим і майже стерильним, воно не відволікало якимись особливими відтінками чи нагадуваннями. Лише іноді ставало солодким, коли на столі з’являлися квіти – частіше зрізані на дворі під будинком самої Ренати, ніж подаровані гостями.

      Дід поставив у центрі круглого столика стару дерев’яну фігурку Рупінтоєліса.[11] Трохи поправив її, щоб обличчям Рупінтоєліс був обернений до дверей у коридор, назустріч тим, хто міг би прийти, але не прийде. Зітхнув важко старий Йонас, відірвав погляд від прочинених дверей у коридор, подивився на внучку.

      – Ну що, накривай уже тут, а я на твій стіл піду його поставлю!

      Рената побачила в його руці ще одну дерев’яну фігурку Ісуса, котрий сумно сидить.

      – Діду, а чому у нас Ісуса називають Рупінтоєлісом? – спитала вона.

      Йонас підняв фігурку на долоні до обличчя, глянув на неї задумливо. Стенув плечима.

      – Ісус – він завжди на хресті розп’ятий, а Рупінтоєліс завжди сидить, підперши голову рукою. Сидить і про нас думає, переживає.

      – Про нас – про литовців чи про всіх людей?

      – Ім’я ж литовське – Рупінтоєліс, інші народи його так не називають. Отже, про литовців, бідолашний, весь час думає!

      Рената стримувала посмішку, поки дід не вийшов із кімнати. Та й потім, спочатку до вікна і столу обернулася, а потім уже розсміялася беззвучно. Настрій став світлим і теплим, ніби рання весна настала. Стала носити дівчина з кухоньки діда приготовані вже страви на стіл: облатки, привезені з костелу, квашену капусту з кмином, журавлиний кисіль, огірки та гриби солоні, салати з буряка і з морквини з часником, шлижикай,[12] а до нього макове молочко, картоплю варену зі сушеним кропом, щедро политу соняшниковою олією, коропа, тушкованого зі селерою, і запеченого лосося. Потім уже додала на стіл кілька яблук зі старої яблуні, які в льосі до весни завжди зберігаються, і квадрат чорного ароматного литовського хліба. Поправила страви так, аби м’яко їм і рівно на столі стоялося і щоб виглядали вони гарно, як годиться в такий день. Поки стіл накривала – забулася і про діда забула. А як важкий квадрат литовського хліба на дошці на скатертину поклала, так і згадала про нього, про те, що вже хвилин зо п’ять, як він на її половину пішов Рупінтоєліса ставити, пішов і не повернувся.

      Миттєвим дитячим спогадом промайнула картинка, як вона його в льосі на кріслі знайшла, того дня, коли допив він останню скляночку наливки, зробленої покійною дружиною. Але тоді Рената перелякана була і боялася, що дід помер. А тепер він був поруч. Міг просто сісти і забутися, СКАЧАТЬ