Шлях Богомола. Імператор повені. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Від вологості дівчина почала мерзнути й насилу притлумила тремтіння, що намагалось опанувати її тіло. Вона підібгала під себе ноги, охопила руками плечі й завмерла, намагаючись викликати з тілесних глибин внутрішнє тепло. Їй це вдалось. Тепло народилося у животі, піднялось хребтом до шиї і приємно розбіглось м’язами.

      Цього способу зігрітись її навчив старий мисливець Невір. Він розповідав, що за старої доби, коли люди Білого племені були потужнішими і мали невідступну милість богів, сильний воїн міг внутрішнім теплом розтопити сніг на півтора кроку навкруги себе. Невір казав, що богатирі давніх часів улаштовували зимові змагання: хто у лютий холод розтопить навколо себе більше снігу. Коли бог Морозко сковував кригою хвилі священного Танаїсу, вони роздягались, сідали у кучугури і перетоплювали їх на воду, а жерці вимірювали кількість тієї води, оголошуючи переможця. Тоді, казав старий мисливець, княжий стіл не міг посісти чоловік, що не вмів топити сніг власним теплом. Називалося се вміння Яриловим даром. Коли світ почав згіршуватись, холонути і дрібнішати, Ярилів дар також згас, проте й малого спадку його достатньо, щоби правдивий воїн-кунич не загинув від холоду на полюванні. Невір навчив Жаринку таємної молитви до Ярилової подоби Хорса,[39] а також вправи зосередження на джерелі внутрішнього тепла.

      Тепер, після доторку Ярилового дару, дівчину огорнув спокій. Місяць-Калетник крізь нічне марево здавався волохатим. Задивившись на сизе відсвічування болотних випарів, Жаринка впала у дрімоту, раз у раз просинаючись від жаб’ячих криків.

      – Жаба кваче, Блудень скаче, силь нечисте, кощ ходяще! – шепотіла дівчина й знов засинала.

      Вона не помітила тіней, що нечутно підкрались до острівця з півночі. Тіні обережно вибрались на острівець, завмерли, прислухаючись до неспокійного дихання юної куниці. Звідкись з’явився мішок, тіні підстрибнули до Жаринки, блискавично зірвали з її череса зброю, скрутили руки і ноги мотуззям і з дивовижною спритністю запроторили дівчину до мішка. Вона билась і випручувалась, але, діставши кілька болючих стусанів, припинила опір. Тіні підібрали Жаринчині чоботи, торбу з харчами й залишили острівець так само нечутно, як і з’явились.

      За кілька хвилин після цього, з іншого боку, на острівець застрибнула нова тінь, не менш швидка й спритна. Вона принюхалась, тихо, по-звіриному, загарчала й рушила за викрадачами.

      3.5

      Знайти Тітіру виявилось справою нелегкою. У городищі вона не з’являлась вже не першу седмицю. Лише на третій день, перед самим Здвиженням,[40] молодші могитичі доповіли Волхові, що причинна ховається на Березовому горбі, де давні мешканці краю спорудили капище Живи.[41] Тітіра, казали вони, сиділа в землянці-божниці, лизала там гадючий камінь, сичала крізь ніс і навідріз відмовлялась виходити. На всі вмовляння й погрози вона відповідала: «Гич-гич! Як не квапишся в Урай, їжачину не чіпай!» Могитичі запитали у Волха, СКАЧАТЬ