Шлях Богомола. Імператор повені. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що жодний відзвук з їхньої Нав’ї не досягав лісового краю. Плем’я зрадило предків, і тепер між ним, землею і підземеллям не складалось союзу.

      Якби вони жили на своїй землі, то знайти тих зайд, що вбили Нірада і молодих куничів, було б нескладно. Звірі і птахи правили б Волхові за очі, трава і дерева підказували б йому, могутні підземні духи допомогли б оточити ворога жахами та лісовим блудом. Але нині він був безсилим, і сірий туман не давав третьому оку Пекича подивитись на загадкових чорних воїв.

      Пек Блудень також закрився від двічі народженого. Той не дивувався. Вдача божка передбачала й не такі примхи. Зрештою, сім обіцяних мирних літ минули. Та й боги чорних плащоносців могли бути могутнішими за Пека. Могли змусити його мовчати.

      Єдиний свідок жахливої бійні, що вижив, не зміг повідати про чорних нічого корисного. Досвідчені воїни племені, які обстежили нещасливий берег, також не додали старійшинам і Волхові розуміння. Всі зійшлись на тому, що творяться дивні діла. Нірад з облавою натрапили на ворога випадково. Плащоносці прийшли здалеку, на місцеві городища та засіки не нападали, бою не шукали, хитро уникали вартових і розвідників. Застави їх не зустріли, сліди загубились. Мета їхнього походу залишалась невідомою.

      Старійшини довго радились і вирішили, що чорні лише пройшли через лісовий край, прямуючи кудись далі. Волх із цим не погодився, але змовчав, коли Дорош прийшов на капище і повідомив йому висновки ради.

      Невтішний Нірадів батько довго сидів у божниці під суворими поглядами ідолів. Усе питав у Волха, чи щасливо злучився дух сина з тими преславними куничами, що відійшли на Хорсові угіддя. Пекич його заспокоював, хоча й не мав у тому певності. Після трьох ганебних спроб пройти сірий туман він уже ні в чому не мав певності.

      – Чому всіх вбитих знайшли, й лише наш рід не годен вчинити належної тризни по Нірадові? – бив себе по колінах Дорош. – Чому так, Волоше?

      – Твій Нірад уже залишив своє тіло, як метелик залишає пусту оболонку. Дух його вільний й не потребує опіки над мертвою плоттю. Праматір Куна потурбується про родовича.

      – Чому ж лише його тіло зникло?

      – Такою є воля богів.

      – Воля богів… – Дорош хитав головою, немилосердно жужмив боярський ковпак, трусив випускними рукавами, гаптованими золотими сваргами. Не хотів він вертатись до своїх ближніх з такою бадильною відповіддю, не хотів. Що він скаже жінкам дому свого і молодшим синам? Що богам Нірадове тіло потрібніше?

      – Незбагненна та воля й примхлива, – не піднімаючи очей на Дороша, тлумачив Пекич. – Те, що нам здається згіршенням, насправді може нас вивільняти від зайвих пут і присяг Серединного світу.

      – Яких ще присяг? – не розумів старійшина.

      – Тих, що прив’язують нас до минущого.

      – Хіба мій Нірад на таке присягав?

      – Усі ми присягаємо на таке, якщо хоч раз вклякаємо при вівтарях і требовищах. СКАЧАТЬ