Чеслав. В темряві сонця. Валентин Тарасов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ перебили всіх до одного й відстояли свої селища й житла. А коні, на яких прибули степовики, дісталися в нагороду найсміливішим і гідним…

      Біля воріт городища Чеслава привітали сторожі.

      – Що так рано? Сну не маєш?

      Чеслав лише махнув у їхній бік рукою, доганяючи Вітра. А той уже був біля річки і, як ошпарений, влетів у тиху воду, піднявши хмару бризок. Чеслав поклав торбу на березі, швидко нарвав прибережної трави і, роздягнувшись, увійшов у воду. Підійшовши до коня, він почав хлюпати на нього водою й люто терти йому боки травою. Вітрові зовсім не сподобалися швидкість і напористість процедури, і він невдоволено зафиркав, перебираючи копитами.

      – Стій, не балуй! – гримнув на нього Чеслав.

      – Та ти, дивлюся, за кимось женешся, хлопче? – почулося з берега.

      Чеслав і не помітив, коли й звідки з’явився Сокіл. Кошлата чуприна, розпатлані вуса й борода та отримана на полюванні рана, що перетинала його чоло й око, надавали йому лютого вигляду. Здавалося, що, проводячи багато часу в лісі, він і сам став схожий на звіра. Але тільки зовні. Сокіл посідав у громаді особливе, почесне місце. Він учив юнаків племені всіх премудростей життя в лісі, полювання, а також ратної справи, роблячи з них справжніх чоловіків – добувачів і захисників. Усе, що знав і вмів Чеслав, було заслугою Сокола.

      – Довгих років тобі, Соколе! – приклавши руку до грудей і шанобливо уклонившись, привітав наставника хлопець.

      – І тобі, Чеславе.

      – Не очікував побачити тебе…

      – А я люблю раненько росяною травичкою пройтися. Любо мені те, та й від хворостей різних береже, – поплескав себе по ногах Сокіл.

      Тільки тепер Чеслав помітив, що штани Сокола підкочені до колін, а ноги – в росі.

      – Тебе не було кілька днів… – Сокіл очікувально подивився на юнака.

      Чеслав мовчав, сподіваючись, що тим обійдеться.

      – Де пропадав? – не обійшлося.

      – У лісі… Місця для лову… вишукував, – щоб не дивитися в очі Соколові, Чеслав знову почав терти боки Вітрові, але тепер уже абияк.

      – Це добре, коли в молодця є гідне заняття, – посміхнувся у вуса Сокіл.

      Чеслав знову не найшовся, що сказати.

      – Щось ти неговіркий нині… Знову зібрався в довгу дорогу?

      – Ні, Соколе, моя дорога лише до річки. Коня вирішив викупати, почистити, – і став терти Вітра так старанно, що той навіть відсахнувся від нього.

      – А я вже почав турбуватися, Лісовик тебе задери… – раптовий порив вітру здибив і без того розкуйовджену чуприну Сокола, зробивши його самого схожим на згаданого Лісовика. – Думаю, чи не загуляв хлопець, не забалував?.. Адже незабаром твій обряд Посвяти. Великий для юнака день! Пам’ятаєш?

      – Хіба про це можна забути? У мене на плечах голова, а не горщик.

      – Голова в тебе СКАЧАТЬ