Чеслав. В темряві сонця. Валентин Тарасов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й кинулася за ложкою для гостя.

      – Дякую, господарю, але не голодний я. А от від квасу холодненького не відмовлюся, вип’ю, – витер губи в передчутті задоволення гість.

      Болеслава поставила перед Соколом глечик із квасом, і той, підхопивши його своєю величезною п’ятірнею, припав до посудини. Руки в Сокола й справді були здорові. Мало хто з племені міг би обхопити такий глечик однією рукою. А Сокіл робив це з легкістю. Він пив великими ковтками, жодного разу не відсапавшись. А випивши, опустив глечик на стіл і схвально крекнув:

      – Ох, і гарний квасок, господине, духовитий! – і знову обтер губи.

      Болеслава від похвали так і зашарілася. Якій господині не приємне добре слово про її готування?

      – На здоров’я, Соколе! Може, ще?

      – Боюся, розірве мене.

      Утамувавши спрагу й віддавши належне господині, Сокіл знову повернув своєму обличчю лютий вираз. Він заговорив серйозно й заклопотано:

      – Прийшов я до тебе, Велимире, сказати, що бачив у лісі сліди чужі. Люди зайшлі з’явилися неподалік від городища.

      Звістка стривожила Велимира. Поява будь-якої нової людини в городищі могла завдати лиха, як це вже не раз бувало.

      – Степові?

      – Чур! Чур! Чур! – покликала в захисники духа Болеслава, відганяючи від себе рукою невидиму напасть.

      – Гадаю, ні. Як по слідах судити – наших родів люди. Але не з ближніх. Лісовик їх задери! – мотнув гривою Сокіл.

      – Багато їх?

      – Поки що не знаю. Сліди невиразні… Наче дуже вже сторожко ходить хто… на сухій землі не видно ж… Дощу давно не було… Коли б коло струмка на сирому піску не побачив, то й не примітив би… А потім уже придивлятися почав і зрозумів, що таки хтось бродить по нашій окрузі…

      Вся родина з напруженою цікавістю слухала Сокола.

      – Може, мисливці заблукали? – припустив Ратибор.

      – А чого навколо городища шастають? – подивився на хлопця своїми глибоко посадженими очима Сокіл. – А якщо вже заблукали, так чого в городище відкрито не з’явилися?

      – Ніколи їм було.

      Усі подивилися на голову Роду. Велимир, помовчавши, діловито й стурбовано сказав:

      – Треба сторожів попередити, щоб уважніше дивилися. Та люд у городищі оповістити, щоб у лісі обережніші були. А ти, Соколе, приглянь за околицею. Будемо сподіватися, що роззирнуться чужинці та й підуть.

      – Та я вже догляну. Жаль тільки, поки що самих непрошених не бачив, а лише сліди. Так би зрозуміліше було, чого вони отут нишпорять, лісовики.

      Обговоривши ще деякі перестороги та попрощавшись із хазяями, Сокіл пішов.

      Чеслав під час усієї розмови не вимовив і слова. Він щосили гнав від себе думку, що поява чужих могла бути пов’язана з його недавнім удатним полюванням. Адже він був такий обережний! Ні, ні, він добре заплутав свої сліди.

      – Тітонько, тітонько, дай хлібця Вишаті! – почулося з вулиці.

      Болеслава, СКАЧАТЬ