Ода до радості (збірник). Яна Дубинянская

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ якого з жилета не лишив, щоби Ліді доказ був – не бреше, на власні очі іншопланетне створіння бачила. Зачіску патріотичну йому забабахала, по ходу діла Москву врятувала… І після того вона – не особлива?! Не лакмус для всієї країни? Помилився прибулець.

      – А що з нього взяти? Молодий, зелений! – всілася у крісло, понюхала руку в тому місці, де її поцілувала невідома істота. – Туалетна вода… – констатувала замислено.

      Наштовхнулася оком на новенькі чоловічі труси в пакетику. Засумувала. Може, дарма часу волю дала? Щоби плив собі, щодня Сашкові нагадував – Ліда чекає. Чекатиме аж доти, доки чоловік сам не усвідомить: дурню утнув, час до сім’ї повертатися. Щоби ревнував отам у приймах, біля підлої Раїси, Ліду до всіх і кожного клієнта у перукарні, бо задля того і пішла до чоловічої, щоби Сашкові дошкулити. Може, інакше треба? Не тонути у власних гордощах. Зранку прийти до воріт АТП, де Сашко в ремонтному цеху за майстра, глянути йому в очі, сказати: «Ходімо додому, любий». Бачила ж його очі, коли удвох Даринку на Майдані шукали: такі хворі… Такі винуваті, спантеличені…

      – Мамо… Спиш? – Доньчин голос за спиною. Увірвалася до тихої перукарні разом з вітром, радістю, весняними пахощами.

      – Дарко… Таке тобі зараз розповім…

      – Спочатку я! – Дарина підійшла до крісла, обійняла матір за шию, дивилася на її відображення у дзеркалі.

      – Що вже сталося? – насторожилася Ліда. Доньчині руки – геть. Підхопилася. Дитині в очі.

      – Матусю… Я заміж вийшла, – сказала Дарина.

      Ліда пополотніла:

      – Коли?

      – Тільки-но…

      Ліда як стояла – так сіла. Дивилася повз доньку на білозубу Мерилін.

      – Мамо…

      – А де воно… щастя твоє? – прошепотіла Ліда.

      – Стас до своїх поїхав. Повідомити… А я – до тебе. Тато… знає вже. Сказав… «Щастя тобі, доню». А ти…

      – А весілля?

      – Ми без церемоній. Розписалися… В джинсах…

      – Підеш з дому? – гірко спитала Ліда.

      – Квартиру винайняли… Стас працює… Я підробляю. Нормально…

      – Чого ж мені нічого не казала?

      – Ми самі годину тому рішення прийняли. У Стаса в загсі знайома. Допомогла.

      – Швидкі…

      – Вже рік разом, мамо!

      Ліда не відповіла. У перукарні зависла важка, як театральна завіса, тиша. Ліда повільно підвелася, дістала з полиці пакетик із новенькими чоловічими трусами. Простягнула Дарині.

      – Ось, доню.

      – Труси?

      – Подаруй Стасові. Наші жінки завжди купують своїм чоловікам труси і шкарпетки. Без того – не буде сім’ї. – Замовкла, усміхнулась зачудовано. – Бач, яка в мене дивовижна інтуїція. Недарма труси купила. Відчувала – саме сьогодні згодяться… А деякі дивні істоти ще сумнів мають у тому, що я така особлива… Лакмус.

      Дарина обійняла матір, пригорнула її до себе, як дитину.

      – Така ти в мене… найкраща! От побачиш – СКАЧАТЬ