Ода до радості (збірник). Яна Дубинянская

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Та не хвилюйтесь ви так. Ну, трапилася біда. Завелися у нас, падлюки… Ще й назвалися, як нормальні… іншопланетяни. Хоча – які з них зелені? Коричневі… То нічого. Ми їх виведемо, – відказала Ліда. Задумалася. – А ви можете наших зелених чоловічків – під корінь, а? Таку б добру справу для всієї України зробили.

      Прибулець зиркнув на Ліду збентежено.

      – Моя сила має вузькоспеціалізовану спрямованість, – мовив із гордістю.

      – І що можете?

      – Літеру забрати. Для цього й прибув.

      – Яку ще літеру? – здивувалася Ліда.

      – Наша планета в галактиці контролює відповідність слів їхній суті. Особисто я куратор літери С у всіх мовах землян. Коли літера С стає в будь-якому слові зайвою, прибуваю я… І забираю її.

      – Дурня якась, – сказала Ліда. – Щось ви мене геть заплутали.

      – Що ж тут складного? От, приміром, зараз… Моя місія – забрати літеру С зі слова «Москва».

      – Правда? – задумалася перукарка. – Воно-то так… Із Москвою давно щось не те… А літера до чого?

      – Зайва. Процес прогресує. Москва по факту перетворилася на Мокву, а Моква – то болото. Хто туди втрапить, назад не повертається. Повітря нема. Вітрів. Вільних рухів.

      – Як же вони жити будуть?

      – Уже так живуть.

      – Зачекайте… Як же без С? А Серце? Сни і Сини? Справедливість? Сонце?

      – Яке сонце в болоті?

      – І що з ними далі стане?

      Прибулець знизав плечима.

      – Питання не до мене. Я ж вам, пані, пояснив: ми не забираємо літер за власним бажанням. Лише тоді, коли ви, люди, самі змінюєте суть своіх слів.

      Замовк. Ліда глянула на гостя приголомшено.

      – І коли Москві така кара? – спитала.

      – Так от… Оговтаюся трохи. Спробую полагодити нейтралізатор, виберу зручний час…

      – Зачекайте! Знаєте… А хочете, я ваш чубчик підстрижу? Та так, що вас ніхто з нашими огидними зеленими чоловічками не переплутає. Давайте! Я вмію такого оселедця вистригати – ваші там, на Лінгві, помруть од заздрощів!

      Прибулець кліпнув небесно-синіми очима, помацав біляве волосся на тім’ячку.

      – Така ви ласкава, пані… – сказав серйозно. – Як вам відмовити?

      Ще ніколи Ліда не стригла так натхненно і збуджено. У перукарському кріслі сиділа іншопланетна зелена істота. Уважно стежила за рухами Лідиних рук, шепотіла здивовано:

      – Яка приємність… Яка надзвичайна приємність… Чим вам віддячити, люба пані? – спитала, коли на зелене чоло красивим пасмом ліг білявий оселедець.

      – Не забирайте в Москви літеру, – сказала Ліда. – Ну нащо їх гробити? Шкода. Розповзеться та Моква, як пліснява… Кому радість? Хай вже краще своє болото висушують. Під сонцем. Вітром.

      – А що я скажу керівництву? – спитав прибулець.

      – Що ваші там… на Лінгві… недостатньо вивчили проблему. А ви прибули… Зустрілися з обізнаною людиною. СКАЧАТЬ