Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Переміщена особа. Владимир Войнович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відступі німців вона пробувала відступити разом із ними і оберфельдфебелем Шульцом і вже спакувала два чемодани, але під час пакування третього її схопили партизани Аглаї Ревкіної. Партизани хотіли її повісити одразу, але врахували її стать, пожаліли і придумали м’якше покарання. Обстригли їй півголови, а опісля в одній сорочці і босу водили по засніженій площі Загиблих Борців, де прив’язали до ганебного стовпа з картонкою на грудях: «Я спала з фашистом». Це партизани написали несправедливо, тому що оберфельдфебель Шульц ніяким фашистом не був, у нацистській партії не числився, був за професією кухарем, а на війну пішов проти своєї волі. А втім, мова не про Шульца, а про його недовгу коханку.

      Коли вона стояла, боса і роздягнута, прив’язана до стовпа, люди підходили до неї, називали сукою і плювали в обличчя. У такому становищі бачила її Нюра, випадково проходячи площею. Напевне, згадавши, як Любов Михайлівна виганяла її з роботи, мала б Нюра порадіти тепер, помститися, плюнути в обличчя і запитати, хто ж із них насправді спав із німцем, але Нюра була жінка непімстлива, сердешна. Дивлячись на колишню свою начальницю, вона нічого, крім співчуття, не відчула. Вона навіть стала казати людям:

      – Та що ж це таке? Та що ж це ви коїте? Та що ж ви за звірі такі? Вона ж гола й боса, бурулькою скоро стане, а ви в неї плюєте.

      Але народ, у більшості своїй жіночої статі, був тоді сильно озвірілим. А втім, народ буває озвірілим завжди, і в легкі часи, і у важкі, а в той час особливо. Нюра стала захищати свою колишню начальницю, народу це не сподобалося, і одна баба в міському чоловічому пальті сказала: «А що це за фря і чого це вона тут розкудахкалася?» А інша припустила: «Десь то така сама, ось і клопочеться». А третя сказала, що її також треба до цього стовпа прив’язати з іншого боку для рівноваги. І натовп став довкола Нюри згущатися. Але тут почувся крик:

      – Та що це ви, баби, верещите і на що напираєте! Це ж Нюра Бєляшова, у неї муж на фронті льотчиком воює.

      Жінки довкола розгубилися, і заким вони міркували, чи вважати Нюриного льотчика пом’якшуючим вину фактом, Катя-телеграфістка (це вона й кричала) вивела Нюру за руку з натовпу і стала лаяти за надзвичайну чуйність, за те, що Нюра забула, як Любов Михайлівна з нею повелась. А потім запитала: «Ти ж то на пошту знов підеш?»

      – Я-то пішла би, – відповіла Нюра, – так хто ж мене прийме?

      – А я й прийму, – сказала Катя. – Я ж тепер буду завідувати поштою. Я й прийму. Тим паче, що Іван твій знайшовся.

      – Чо-о? – не повіривши своїм вухам, скрикнула Нюра.

      – А ось не чо, а знайшовся. Пішли, побачиш, що покажу!

      6

      Хутенько добігли до пошти і там, як увійдеш, одразу праворуч, на дошці, де висіли зразки поштових листівок і телеграм, де оголошення всілякі вивішували і наказ про звільнення Нюри колись висів, там тепер була пришпилена кнопками стаття із газети «Правда». Нюра одразу побачила надрукований великими літерами заголовок:

«ПОДВИГ ІВАНА ЧОНКІНА».

СКАЧАТЬ