Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Особа недоторканна. Владимир Войнович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ І, коли через рік, а може, й більше (ніхто не рахував), у Мар’яни народився син, у селі почали підсміюватися й подейкувати, що тут не обійшлося без участі князя. Щоправда, ще мали підозру на місцевого пастуха Сергійка, але Сергійко рішуче заперечував.

      Сина Мар’яна назвала Іваном, а по батькові став він Васильович, бо так звали Мар’яниного загиблого чоловіка.

      Перші шість років, про які в Івана не зосталось ніяких спогадів, він прожив у злиднях. Мати його слабувала, господарство геть занехаяла, жила сяк-так, перебиваючись з хліба на воду, доки не потонула якось у річці. Пішла на початку зими полоскати на Волзі білизну і провалилася. Саме до того часу і належать перші спогади Чонкіна про себе й навколишній світ.

      Іван не зостався сам, його прихистили бездітні сусіди й однофамільники, а можливо, навіть родичі, – Чонкіни.

      У них не було дітей багато років, вони навіть подумували, чи не взяти кого з притулку, а тут трапилася така нагода.

      Чонкіна одягли, взули, а коли він трохи підріс, стали помалу привчати до господарства. То сіно пошлють перевертати, то картоплю в льоху перебирати, то ще щось по господарству. За це й поплатилися.

      Певного часу стали шукати в селі куркулів, та жодного не змогли знайти. А наказано було знайти неодмінно, хоча б для прикладу. Тоді знайшли Чонкіних, які експлуатували чужу, а до всього ще й дитячу, працю. Чонкіних заслали, а Іван потрапив до дитячого будинку, де його більше двох років марно мучили арифметикою. Спочатку він усе це покірно терпів, але, коли дійшло до ділення цілих чисел із залишком, не витримав і дременув у своє рідне село.

      До того часу він уже трохи підріс і в нього вистачало сил, аби затягти супоню. Йому дали коня і послали працювати на молочнотоварну ферму. І, не забуваючи про високе походження Чонкіна, казали:

      – Князю, запряжеш Чалого, поїдеш гній возити.

      В армії його так не звали, бо не знали цього прізвиська, а у вигляді його нічого княжого не було. Командир батальйону Пахомов, зустрівши вперше Чонкіна, сказав, не замислюючись:

      – На стайню.

      Сказав, ніби вліпив. Саме на стайні й було місце Чонкіна. Відтоді він і їздив весь час конем – возив на кухню дрова й картоплю. До служби своєї він призвичаївся і швидко засвоїв її основні закони, як, приміром, «Боєць спить – служба йде», «Не квапся виконувати наказ, його можуть відмінити» і т. д. і т. ін. І хоча за всю службу він не став, як його однолітки, ні механіком, ні мотористом, життям своїм, коли б не старшина, Чонкін був би задоволений цілком. Його не посилали в наряди, не примушували мити в казармі підлогу, звільняли від стройової підготовки. Він навіть у казармі майже не бував, узимку звичайно спав на кухні, а влітку в стайні на сіні. Маючи пряме відношення до кухні, харчувався за нормою № 5, тобто за льотною нормою. Лише від одного загального обов’язку він не був звільнений – від політзанять.

      4

      Улітку, за гарної погоди, політзаняття відбувалися СКАЧАТЬ