Людвисар. Ігри вельмож. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вигукнув розпачливо товстун. – Але ж я передовсім рятую, коли хтось перебрав з їжею, чи не дай боже – вдавився.

      – Хай тобі грець, ти лікар чи хто?

      – Лікар, ваша милосте…

      – Тоді роби свою справу! Спини для початку кровотечу!

      – Слухаюсь…

      Із Себастяна зняли камзол і лівий рукав сорочки. Лікар уважно і злякано придивлявся до рани, невідомо чого більше боячись – крові чи бургомістра.

      – Рана серйозна? – запитав Шольц.

      – Ні, ваша милосте…

      – Мій пане, – мовив Себастян, – мені незручно опинитися тут у такому вигляді…

      – Дурниці, – перебив бургомістр, – ми надто довго чекали на вас, мій друже, аби тепер отак-от відпустити…

      – Принесіть води, – розгублено кивнув лікар. Прохання було миттю виконане.

      – Розкажіть нам, дорогий Себастяне, що з вами сталось? – спитав Шольц.

      Гість, як завжди в таких випадках, злегка наморщив чоло і на мить задумався. Йому подали повний келих і, зробивши ковток, Себастян почав свою розповідь:

      Я поспішав на бал прийти,

      Всі лиха й біди обійти,

      Раніше всіх сюди з'явитись,

      Щоб вам, мій пане, уклонитись

      I перший келих підійняти

      Та славу Бахусу воздати,

      Потішити своїм віршем

      Людей поважних і… нікчем,

      Хоча останніх тут немає,

      Та доля різне посилає,

      Про те підказує життя:

      Ось неозначеність буття.

      Поет на мить замовк, аби зробити ще ковток та й подумати над продовженням. Залунали оплески, очі бургомістра заблищали, він був палким прихильником поезії.

      – «Про неозначеність буття», – повторив він, – клянусь, ви мене заінтригували!

      Себастян уклонився, трохи зморщившись від болю в плечі. За хвилину він продовжив:

      Так от, я поспішав, аж тут

      Узяв мене зненацька блуд,

      Повів дорогою лихою,

      Звів із халепою й бідою.

      Готові взятися до «праці»,

      Харцизів з десять,

      Може, й двадцять

      Мене у темряві чекали,

      Наживи легкої шукали,

      Не знали, бачте, чим багатий

      Був я… Коли про те спитати,

      Скажу – усі мої скарби

      Я не віддам без боротьби.

      Лиш сріблом слова я багатий,

      І будь-кому його не взяти…

      – О, сором, сором мені! – раптом вигукнув бургомістр. – «Лиш сріблом слова»… Даю вам обіцянку, Себастяне, ви станете багатим справжнім сріблом ще до настання ранку. Але продовжуйте, продовжуйте…

      – Одну хвилинку, – благально втрутився лікар, – я не маю навіть чим перев'язати рану, а це неодмінно треба зробити, ваша милосте…

      – Можливо, ця хустинка знадобиться для такої мети? – почувся чийсь оксамитовий голос.

      – Дякую, панно, – полегшено зітхнув лікар.

      Себастян зустрівся поглядом з молодою чарівною панною.

      Він уклонився їй – не СКАЧАТЬ