Торговиця. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ обіцяв порахуватися зі мною, то якщо такий моцний, приходь, як стемніє, до фігури Скупневича, що біля парку. Й там побалакаємо».

      В Олеся поза спиною пробігли мурашки, він утямив, що означає Казьове запрошення, й відказав:

      «Дай спокій, Казю, відчепись…»

      Однак Казьо не забирав ноги й чекав відповіді. Олесь збоявся, він ніколи ні з ким ще не бився, не випробовував своїх сил, і майнула у його голові думка проігнорувати задираку. Та тут же передумав, знаючи, що в такий спосіб признається до свого страху й відтепер завше ходитиме з принизливим відчуттям меншовартості й буде терпіти глум вуличної шантрапи – цькування, тютюкання й образи. Подумав, що варто б йому покликати для безпеки Юрка, проте так вчинити не дозволяла власна гордість, адже він повинен уміти сам себе захистити й не наражати товариша на небезпеку. Олесь зміряв Казя з голови до ніг і, впевнившись, що зможе подужати напасника, спитав:

      «Сам на сам?»

      Казьо мовчав, й Олесь, прийнявши його мовчанку за згоду, сказав:

      «Гаразд, я прийду».

      Мамі повів, що йде до Юрка Сербина готувати уроки, й, коли засутеніло, подався до фігури Скупневича.

      Довкруж було тихо, Олесь завмирав у тривозі, проте ніхто нізвідки не надходив, й він постановив собі почекати не більше п'яти хвилин – нехай і Казьо дотримується точності.

      Й цієї миті його думки розкремсав галас, з берега ріки йшла ватага хлопчаків, й перед вів Казьо. Млосний страх спонукував Олеся до втечі, чей він один не подужає кількох, навіть двох не здолає: підступний Казьо зрадив, то й сорому перед зрадником не матиме, він уже був готовий утекти, однак встид за своє боягузтво не дозволив йому зрушитися з місця…

      Враз напасники пришвидшили крок і закричали «Bij rusina!», вони повторювали цей заклик безліч разів, ніби хотіли сполохати жертву, а може, й самі бійки збоялися й додавали собі криком відваги. Та вихопився вперед Казьо й кинувся на Олеся. Олесь відбивався кулаками, розквасив Казьові губу, з його носа свиснула цівкою кров, – Олесь уперше відчув свою силу, й покинув його страх. Він звалив Казя на землю, наступив ногою на його груди й одну мить так стояв – у позі переможного гладіатора. Та в цю хвилину ззаду схопило його – за руки, за шию – п'ять, десять, безліч рук, Олесь упав навзнак долі, по ньому почали топтатися, й він у розпачі подумав, що даремно не покликав на допомогу Юрка: нічого ж не може вдіяти людина сама…

      Антошко Дзівак. як тільки почув крики, що долунювали від парку, зрозумів, що вони означають, тож відкинув набік начиння, яке цинував, схопився з крісла й скрикнув:

      «А де Казьо?!»

      Пані Емілія стояла, безпорадно опустивши руки, а Нуся залементувала:

      «Таж він там, ще завидна вийшов з дому, щойно я впізнала його голос!»

      «У поліцію, в поліцію біжіть!» – заметушився Антошко, та перекричала його Нуся:

      «Поліція їм ще й допоможе, це ж Казьо з батярами на Олеся напав!»

      І з цими словами вибігла надвір.

      Не СКАЧАТЬ