Торговиця. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – таж ніхто інший, а бляхар Антошко Дзівак, й стає Олесеві приємно, що відомий письменник не цурається колишнього військового побратима – простого ремісника. Й Олесь у думці постановляє: завтра він прийде до бляхаря розпитати про Вінценза… Й цієї миті теж згадує слова радника Геродота про голод за свободою, яку він, Олесь, повинен теж відчути, але як хто: як професор Тарновецький, панна Москалівна чи цей поляк з Рунгур, зачарований опришківською свободою?… Чи як Юрко Сербин, який уперто щось утаює від приятеля?

      Й окремо, відчужено від людей іде збойкотований міською громадою радник Корнель Геродот, він тримає під руку вигнану з дому Баруха Фойєрштайна юдейку Сальомею, в зелених очах якої не згасає погордливий зблиск; від осудливих поглядів захищається вона холодною неприступністю, зверхністю й запаморочливою семітською вродою.

      І вже ридає над свіжою могилою реквієм «Co святими упокой»; вже пригасає чорний день, а західне склепіння неба прострілює гаряча світляна бинда, немов надія…

      Хор «боян» відспівав «Вічную пам'ять», і багатолюдна похоронна громада почала поволі розтавати, гублячись між могилками. Олесь стояв біля свіжовисипаного гробу, чекав на Юрка, який загубився у натовпі, й тримав у полі зору мужів – Станіслава Вінценза, Богдана Лепкого, Петра Франка й Антошка Дзівака, які стояли скраю Печеніжинського тракту, чогось очікуючи. Й коли до них підкотився фіакр і вони всілися в повіз, підійшов Юрко, й обидва приятелі подалися вгору до Михайлівської церкви.

      Надворі сутеніло, сумерк нагнітав туск на душу Олеся, і він, йдучи мовчки поруч з товаришем, думав про втрати, яких зазнає нація зі смертями знакомитих людей, з арештами підпільників, а теж через байдужість, бо ось ці люди, які йдуть їм назустріч, квапляться додому після праці, розмовляють, пересварюються, сміються, повертають до крамниць, щоб запастися їдлом на вечерю, – чи усвідомлюють вони, наскільки щойно стали меншими, слабкішими, вразливішими після смерті письменника? Чи задумуються над ціною цієї втрати або ж над тим, який духовний набуток могли б отримати, якби втямили, що смерть великих людей стає підмурівком, фундаментом, на якому виросте споруда майбутнього досконалішого життя, – й тоді вирішуватимуть свою і всього народу долю старі, молоді й ще не народжені… А з чим стану я на місці покійного письменника, який своєю працею збудив гонор у людей за свій рід і любов до рідної землі? І що повинен зробити я, щоб стати цеглиною у фундаменті нового часу? Що маю вчинити, кого полюбити, кого й чого навчити, адже я цієї миті вийшов на дорогу, з якої зійшли Андрій Чайковський, Леопольд Тарновецький, панна Москалівна, – і я сам стаю поводирем свого власного життя…

      Хто мені допоможе все це збагнути? Ось мій приятель, напевне, робить вже щось таке, про що я поняття не маю. Замкнувся, утаємничився – чи то вважає, що я не гідний ступити на ту стежку, якою він уже йде, – кудись прямує, до якогось чину готується; та невже я слабший або дурніший за нього СКАЧАТЬ