Людиною він був. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

      – Тоді навіщо це «Фартинґсу»?

      – Ви самі зможете призначити голову правління й керувати компанією. «Фартинґс» також зможе отримувати винагороду за обслуговування, одержуючи при цьому двадцять відсотків річного прибутку «Меллор тревел», що, на мою думку, більш ніж справедливо, і ви погодитеся з цим. Ви також отримаєте додаткове задоволення, коли вдруге приберете Едріена Слоуна з посади. Все, що я проситиму за це, – отримувати копію протоколу кожного засідання правління й зустрічатися з вами раз на квартал.

      Сирена пролунала вдруге. П’ять хвилин.

      – Я маю подумати, а коли вирішу, зателефоную вам.

      – Ви не зможете мені зателефонувати, пане Кліфтон. В’язні не мають права приймати вхідні дзвінки. Я зателефоную вам у банк наступної п’ятниці о десятій ранку, що дасть вам більш ніж достатньо часу, аби прийняти рішення.

      Сирена пролунала втретє.

      Джессіка зиркнула на годинник, коли Себастьян зайшов у передпокій і повісив плащ на вішак.

      – Ти таки зумів встигнути вчасно, – промовила вона й неохоче поцілувала батька в щоку.

      Себастьян посміхнувся:

      – Тож де ти хочеш повечеряти, юна леді?

      – У барі Гаррі.

      – У Лондоні чи Венеції? – запитав він, коли вони заходили до вітальні.

      – Цього разу в Лондоні.

      – Не думаю, що зможу отримати столик за такий короткий термін.

      – Я вже забронювала.

      – Звісно, хто б сумнівався. Є іще щось, про що я мав би знати? – поцікавився Себ, наливаючи собі нерозбавленого віскі.

      – Це не те, що ти маєш знати, – шпетила Джессіка, – це те, що ти забув.

      – Ні в якому разі.

      Немов фокусник, Себастьян витягнув подарунок із внутрішньої кишені піджака.

      – Це те, що я думаю? – запитала Джессіка й уперше посміхнулася.

      – Звісно, це те, про що ти натякала упродовж останніх кількох тижнів.

      Джессіка обійняла батька.

      – Дякую, татку, – сказала вона, зриваючи обгортковий папір і відкриваючи маленьке тонке пуделко.

      – Мені пробачили? – поцікавився Себастьян, коли Джессіка застібала годинник «Варгол свотч» на своєму зап’ястку.

      – Тільки якщо ти не забув про подарунок для мами.

      – Але ж сьогодні не її день народження, – заперечив Себастьян. – Залишилося іще майже два місяці.

      – Я це знаю, тату, але завтра у вас річниця шлюбу, – це на той випадок, якщо ти забув.

      – Рятуйте! Я й справді забув.

      – Але, на щастя, не забула я, – Джессіка вказало на красиво загорнуте пуделко з прикріпленою карткою на столі.

      – І що всередині?

      – Пара взуття від «Рейна», яке мама запримітила на Кінґс-роуд минулого тижня, але вважала, що воно надто дороге. Усе, що тобі лишилося зробити, це підписати картку.

      Вони почули, як відчиняються СКАЧАТЬ