Остарбайтер. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ було думав спробувати ще, але німецький солдат почав проганяти його. Шнеллє, шнеллє, валяй звідси, недоробку, а то пальну.

      Хлопця ще довго гризло сумління і він кляв ті яйця, немов, якби їх не вкрав, мама б вижила. Вбив собі в голову цю нісенітницю і картав себе, картав увесь час… Поки його думками не заволодів шлунок. Спочатку він болів не сильно і Максим ще спромігся вилизати (куди язика вистачало) банку від борошна на одному з маленьких кухонних столів. Він раптом усвідомив, що без його власників навіть не може точно пригадати, якій саме із сусідських родин комуналки той належав. Поспіхом звідусіль було забрано все збіжжя: зубні щітки, банки, тарілки, сковороди, звісна річ – примуси й безліч дрібниць. Залишилися лише ці кістляві, немов стриножені столи попід стінами. В основному на двох ніжках і прибиті намертво до стін по периметру, щоб займали менше місця. Бо в умовах комуналки, де на кухні хазяйнували три-чотири рівноправні господині, кожен сантиметр і порух ставав вагомим. Не те що зараз. Роздолля! Хіба що Максиму якось незатишно тут на самоті. Не вольно і не привітно. Тому те привілля здебільшого як роздолля і ввижається в ньому парню роздоріжжя, непевність, розбрат і розірвані долі. Роз-долля…

      А втім, довго знаходитись в апатії й жалобі Максиму не привелось. Невдовзі шлунок його привів і до тями, і до Київської міської управи, де заправляли українські патріоти. А на різних мовах він добре знався. Українська, німецька, російська… Навіть англійська давалась йому так, ніби він, той, поліглот. І, відверто кажучи, поступав би юнак на філологічний в Драгоманова, якби не воля батька…

      А тепер ось значить, буде з гіпсу робити бюсти Шевченка. Ну що ж… Головне хліб… ерзац-хліб, гнилий хліб, черству скоринку, будь-якого, аби щось покласти до рота…

      Це все, чого тоді хотів його пустий, стиснутий від недоїдання до розмірів волоського горіха шлунок і про що міг думати його власник. В голові паморочилось і нудило. Максим собі міркував: «Буханка чорного теж двісті карбованців. А може купити одну ту шикарну буханку й обжертися до смерті? Якщо вже помирати, то з музикою..! Себто з повним шлунком. Якось так веселіше». Треба було лише дійти до нового місця роботи… А там, хай буде, що буде.

* * *

      Треба було бігти. На подряпаному екрані телефона Антін прочитав повідомлення від Vodafone, котрий вкотре вітав його з прибуттям в лоно Мачухи, бажав приємного перебування в ньому і повідомляв адресу українського посольства і, Антіну кортіло, аби ще й застерігав від московської прокази, від лиха, що чатує в темряві її вулиць-судин, від сутінків Луб’янки та жахіть Щолково, від… та бозна ще від чого. Однак, він лише вкотре за тиждень, що Антін повернувся з Івано-Франківську, вітав його з прибуттям в Москву.

      Він матюкнувся, зрозумівши, що за цілий тиждень так і не спромігся поміняти сім-карту в телефоні. Йому це просто було не потрібно – в Москві у нього не було друзів, котрі б писали йому повідомлення, або телефонували. А після того, як його покинула Ліза, – і коханок тут у нього теж СКАЧАТЬ