Невидима людина. Герберт Уэллс

Чтение книги онлайн.

      – Я попросив би вас не заходити до кімнати, не постукавши, – сказав він із роздратуванням, яке не залишало його весь ранок.

      – Я постукала, здається…

      – Може, й так. Але під час моїх досліджень – надзвичайно важливих і потрібних – найменша перешкода… скрип дверей… Я мушу просити вас…

      – Звичайно, сер. Ви можете зачинятися на ключ у таких випадках. Та й завжди.

      – Думка дуже слушна, – погодився Незнайомець.

      – Але ця солома, сер. Дозволю собі сказати…

      – Не треба. Якщо солома вас непокоїть, запишіть її до рахунку.

      І він пробурмотів кілька слів, що місіс Гол видалися ніби лайкою.

      У нього був такий дивний вигляд, войовничий і запальний, коли він стояв перед нею з пляшкою в одній руці й з пробіркою в другій, що місіс Гол не на жарт занепокоїлась. Але вона була жінка рішуча.

      – Тоді я б хотіла знати, сер, скільки, на вашу думку…

      – Шилінг… Запишіть до рахунку шилінг. Шилінга, певно, вистачить?

      – Нехай і так, – сказала місіс Гол, застеляючи стіл скатертиною. – Коли це вас задовольняє, то, звісно…

      Він сів, обернувшись до неї піднятим коміром пальта.

      До вечора він працював, замкнувши двері і, як свідчить місіс Гол, майже в цілковитій тиші. Тільки раз почувся дзенькіт пляшок, що стукались одна об одну, неначе трусили стіл, і брязкіт кинутої на підлогу пляшки. Після цього почулися швидкі кроки по кімнаті. Боячись, чи не скоїлось там чого серйозного, місіс Гол підійшла до дверей і прислухалась, але стукати не наважилась.

      – Нічого не виходить! – нестямно вигукнув її пожилець. – Нічого не виходить! Триста тисяч, чотириста тисяч! Безліч! Залишився в дурнях! Це може забрати все моє життя… Але терпіння! Терпіння насамперед! Дурень і брехун!

      У цю хвилину в буфеті почулась чиясь важка хода, і місіс Гол хоч-не-хоч мусила відійти, так і не дослухавши. Коли ж вона вернулась до дверей, в кімнаті вже було тихо, тільки поскрипувало крісло під постояльцем та іноді дзенькала пляшка. Все скінчилося. Він знову працював.

      Принісши йому чай, місіс Гол побачила в кутку під дзеркалом побите скло й жовтувату, абияк розтерту пляму. Вона звернула на це його увагу.

      – Запишіть це до рахунку! – огризнувся він. – І бога ради не докучайте мені. Коли щось буде пошкоджено, записуйте до рахунку. – І він знову взявся робити якісь позначки у своєму зошиті.