Марія. Улас Самчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      В той час позіхнули двері, і увійшов чужий хлопець з-за яру. Увійшов, сказав – добрий вечір – і засоромився.

      Так багато людей, став коло порога і роздивляється, когось шукає.

      – Тобі, Андрію, кого? – питають.

      Андрій не має часу відповідати. Він уже помітив того, за ким прийшов. Он Гнат, і Андрій просто до нього.

      – Маю вам щось сказати. Вийдім надвір.

      – А що там такого приніс таємственного? – ніби пручається ще Гнат, хоч у душу стрельнуло щось підбадьорююче.

      Зірвався і пішов за хлопцем.

      – Марія послала сказати, щоб ви прийшли до неї, – мне шапку Андрій.

      Гнат, почувши таке, готовий підстрибнути під зорі. Але не личить відразу ставити на показ своє захоплення. Натягнув байдужість та повагу і:

      – А вона ж де?

      – Та дома таки. У баби Домахи. Там також колоду котять. – О, Андрій і висловлювався не по-простацьки.

      – Побачу. Може зайду.

      Андрій пострибав стежкою сливового саду. Гнат постояв, поки не проковтнула його темрява, і вернувся до хати.

      Став коло порога і піднявся на рівній нозі. На цілу голову повищав. Він тепер, чого доброго, і в хаті не зміститься. Музикам кинув двадцятку, і ті шкварнули.

      – Танцюєш, Гнате? Їйбогу, хлопці, Гнат танцює!.. От так-так!

      – Танцюю! Козака сипте!

      Цимбали сипнули козака. Гнат підняв поли і пішов ходором.

      Дам лиха закаблукам,

      Дам лиха закаблам!

      Вибиває Гнат, притупує кривою, як може. Вона тепер ніби й не крива. Випросталася і суче, як скажена. Піт виступив на чоло, інші хлопці й собі пустилися в тан. Вигукують, підскакують мало не до стелі. От так Гнат! От так, хлопці, загуляв! Не знали ви ще добре Гната.

      – Поля! – вигукують. – Поля козакам!..

      І коли сорочка стала, що хоч скидай та викручуй, Гнат зупинився. Обтерся, до дівчат звертається:

      – Дорогі мої, куріпочки, кохані перепілочки. Дуже мені мило, дуже мені втішно! Бачу вас і серце радіє, ноги не стоять на місці. Погуляти з вами – все одно що чути себе в раю на найпочеснішому місці. Але все-таки мушу вас, кохані, залишити. Мушу піти додому, бо там важне діло маю. Покликав мене брат, мушу послухати! – Гнат докінчив свою мову і мов громом усіх покрив.

      – І де ж то, парубче, чувано і де ж то видано, щоб перед вечерею та втікати з колодки!

      Ганна не знає, звідки підбігти, що вдіяти, щоб не пустити Гната.

      – Та бре, Гнате. Не до брата йдеш. Не вірю.

      – Давай, Ганно, давай шапку. Мушу йти.

      На стіл подавали смаженю, а Гнат відходив. Музики вдарили марша, Ганна спустила голову.

      Зайшов додому, забрав обидві пляшки і подався на цілу ніч на другу половину кутка, за яр.

VIII.

      Ніч і мороз. Тиша. Сріблиться від місяця сніг. Стріхи хат ніби дбайливо пообкладав ватою. З коминів рине дим та тяжко-тяжко десь під саме небо зводиться.

СКАЧАТЬ