Название: Добрий Бог. Оповідання
Автор: Валер’ян Підмогильний
Издательство: OMIKO
Жанр: Зарубежная классика
Серия: Рідне
isbn:
isbn:
Думку про рівчак, де був його город, Ваня гнав від себе й перестав туди ходити. Він неохоче і рідко виходив з кімнати і уникав залишатись на самоті. Навіть коли будував він залізницю, то коло його мусила сидіти нянька, бабуся Ганна, котра колись гляділа його, а тепер просто жила в них, плела рукавиці й дерла пір’я. Коли Вані обридала залізниця, він сідав коло бабусі Ганни, брав її за руку й питав:
– Розкажи про розбійників…
– Еч, який! Про розбійників йому! Не знаю я про розбійників. Розбійники погані люди, і будуть вони на тім світі у пеклі мучитись.
– Бабусю, а хто ще в пеклі буде?
– Хто не слухається, хто б’ється, хто лається…
Ваня слухав, тулячись до бабусі.
– І будуть вони там у казанах в смолі кипіти, і будуть їх чорти, прости Господи, залізними виделками штрикати й за язики вішати. О Господи, прости наші прегрішення!
Бабуся позіхала й хрестила рота.
– Бабусю, а Жучка у рай пустять? – спитав одного разу Ваня.
– Якого Жучка? Того, що у нас був? То ж собака, нечиста тварина, хіба ж їй можна в рай? Гріх так казати, Ваню, ох, покарає тебе Бог.
– А де ж він буде? – допитувався Ваня.
– Як де? Нігде. Здох, і край.
Але не такі картини малював собі Ваня. Він ясно бачив, як Жучок бігає по зеленому райському саду, здоровий, чорненький, радісно гавкає, а праведники й святі Божі кидають йому хліба і м’яса. Навіть сам Бог, старенький і сивенький, з довгою бородою й вусами, як у сторожа Юхима, посміхається й гладе Жучка по шиї. І весело-весело живеться там Жучкові.
Ось інший малюнок пропливає перед очима Вані. У великій сірій кімнаті, де тхне смаженим і горілим, на залізній сковороді печуться він і Митька. Це дуже боляче. Чорні волохаті чорти перекидають їх загостреними дрючками, потім кидають у киплячу смолу, а вони кричать і корчаться від болю. Іноді сюди заходить Мати Божа й полегшує муки всім грішникам; а коли доходить вона до їх, то каже:
– Це ті хлопчики, що мучили Жучка й убили його? Не хочу я допомогти їм. Хай мучаться без кінця-краю…
А вони прохають, плачуть, падають навколішки.
– Мамо, мамо, ти мене любиш? – питав Ваня.
– Люблю, люблю дуже. А що таке?
– Посидь коло мене, поки я засну.
Мама сідала коло нього, гладила по голові, а іноді міцно цілувала.
– Мамо, скажи, є пекло?
– Є, СКАЧАТЬ