Добрий Бог. Оповідання. Валер’ян Підмогильний
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Добрий Бог. Оповідання - Валер’ян Підмогильний страница 21

СКАЧАТЬ ніби він завше гадав не про те, що робив. Полюбив він також страшні казки і слухав їх з таким виглядом, немовби хотів знайти відповідь на якесь питання. Мати, звичайно, звернула увагу на зміну в вдачі сина й навіть розмовляла про це з батьком. Але батько з’ясував це по-своєму: Ваня нарешті зрозумів, що йому, синові власника такого великого хутора, не личить водитись з майбутніми кучерами та льокеями. Цьому треба було тільки радіти. А що Ваня стає задумливий, то це теж гарно, – може, з нього вийде вчений або письменник. Мати заспокоїлась, і Вані дали спокій.

      Думку про рівчак, де був його город, Ваня гнав від себе й перестав туди ходити. Він неохоче і рідко виходив з кімнати і уникав залишатись на самоті. Навіть коли будував він залізницю, то коло його мусила сидіти нянька, бабуся Ганна, котра колись гляділа його, а тепер просто жила в них, плела рукавиці й дерла пір’я. Коли Вані обридала залізниця, він сідав коло бабусі Ганни, брав її за руку й питав:

      – Розкажи про розбійників…

      – Еч, який! Про розбійників йому! Не знаю я про розбійників. Розбійники погані люди, і будуть вони на тім світі у пеклі мучитись.

      – Бабусю, а хто ще в пеклі буде?

      – Хто не слухається, хто б’ється, хто лається…

      Ваня слухав, тулячись до бабусі.

      – І будуть вони там у казанах в смолі кипіти, і будуть їх чорти, прости Господи, залізними виделками штрикати й за язики вішати. О Господи, прости наші прегрішення!

      Бабуся позіхала й хрестила рота.

      – Бабусю, а Жучка у рай пустять? – спитав одного разу Ваня.

      – Якого Жучка? Того, що у нас був? То ж собака, нечиста тварина, хіба ж їй можна в рай? Гріх так казати, Ваню, ох, покарає тебе Бог.

      – А де ж він буде? – допитувався Ваня.

      – Як де? Нігде. Здох, і край.

      Але не такі картини малював собі Ваня. Він ясно бачив, як Жучок бігає по зеленому райському саду, здоровий, чорненький, радісно гавкає, а праведники й святі Божі кидають йому хліба і м’яса. Навіть сам Бог, старенький і сивенький, з довгою бородою й вусами, як у сторожа Юхима, посміхається й гладе Жучка по шиї. І весело-весело живеться там Жучкові.

      Ось інший малюнок пропливає перед очима Вані. У великій сірій кімнаті, де тхне смаженим і горілим, на залізній сковороді печуться він і Митька. Це дуже боляче. Чорні волохаті чорти перекидають їх загостреними дрючками, потім кидають у киплячу смолу, а вони кричать і корчаться від болю. Іноді сюди заходить Мати Божа й полегшує муки всім грішникам; а коли доходить вона до їх, то каже:

      – Це ті хлопчики, що мучили Жучка й убили його? Не хочу я допомогти їм. Хай мучаться без кінця-краю…

      А вони прохають, плачуть, падають навколішки.

      – Мамо, мамо, ти мене любиш? – питав Ваня.

      – Люблю, люблю дуже. А що таке?

      – Посидь коло мене, поки я засну.

      Мама сідала коло нього, гладила по голові, а іноді міцно цілувала.

      – Мамо, скажи, є пекло?

      – Є, СКАЧАТЬ