Біль і гнів. Книга 1. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Могла б – відмовилася б і од власного прізвища. Щоб жодна пляма не лежала на дітях, не попсувала їм майбутнього. Скільки вона пережила, коли Андрійко надумався поступати до комсомолу! Скільки перетрусилася: ану ж не приймуть, тоді можуть виключити і з середньої школи. Не раз питалася в сина: може, не треба? Може, краще почекати, поки закінчиш школу та вступиш до інституту?

      – Треба! – відповідав коротко син. І затята, Івасютівська зморщечка розсікала гладеньке поки що чоло.

      Йому теж, певно, було нелегко. Якось Тетяна спитала, чому не запросить у Тарасівку друзів. Адже є в нього товариші?

      – Є.

      – Так привези їх в суботу! А в неділю поїдете разом у Хоролівку.

      Їй дуже хотілося познайомитися із Андрійковими друзями. Приготувала б, що змогла б найсмачнішого. До того ж син якось проговорився, що товариш запрошував його у гості до себе, але він відмовився. «Відмовився? Чому?» – «Він же не буває у нас. Так чого я до нього піду!»

      – Запросиш, Андрійку? – допитувалась у сина.

      – Ні.

      – Чому?

      Син довго не хотів відповідати. Врешті не витримав, вигукнув:

      – А як узнають, що мій батько – куркуль?!

      Скрививсь, мов од болю. Тетяна ж довго ходила сама не своя. Відчувала вину перед сином, краялась серцем, що Андрійко, поки й житиме, буде з-за неї нещасний.

      «Знав би ти, сину, як мене видавали заміж!..»

      Може, ота розмова з матір’ю і спонукала Андрійка подати заяву до комсомолу. А може, ота дівчина, фото якої Тетяна випадково знайшла у підручникові? «Андрійкові од Наді», – прочитала на звороті Тетяна. Було у ній щось по-хлоп’ячому зухвале, незалежне й горде – чи то в поставі голови, чи в короткій модній зачісці, чи в обрисі рішучого рога. Таня вивчала те фото довго й уважно, схвильована, засмучена і водночас горда за сина: дівчина була дуже красива. І помітила навіть приколотий до блузки комсомольський значок…

      То, може, ота дівчина спричинилася до того, що Андрійко вирішив вступити до комсомолу?

      Переборола спокусу розпитати у сина – узнати більше про неї. Поклала назад фото, закрила книжку.

      Андрійка таки прийняли. Ввірвався в суботу до хати, веселий, щасливий, збуджений, закричав ще з порога:

      – Ось, ма!.. Ось!..

      Вечеряв потім – поклав перед собою квиток. Їв і не зводив із нього очей.

      Вона теж у той вечір була по-справжньому щасливою.

      Підкладала синові на тарілку, все пригощала, аж поки він, наївшись ось поки, одвалився од столу.

      – Дякую, ма!.. Правда ж, красивий?..

      – Так, – кивнула Тетяна: як і для сина, книжечка ця для неї важила набагато більше, аніж просто комсомольський квиток. Це був пропуск у майбутнє, індульгенція од куркульської спадщини. Син, мабуть, теж подумав про те саме, бо раптом спитав:

      – Ма, яким був мій тато?

      Тетяна аж здригнулася: до цього Андрійко ніколи не згадував СКАЧАТЬ