Мертва зона. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      – Як тобі може бути видно?

      – Ох, я все бачу, – сказав він. Тоді обійняв її й поцілував.

      Спочатку вона не збиралася відповідати на поцілунок, але, звісно ж, таки відповіла.

      – Пробач, що налякав тебе, – сказав він і дружньо потер її носа своїм, перш ніж відпустити. Він підняв маску в руці. – Думав, що тобі зайде. Збираюся носити її в кабінеті для вільних уроків у п’ятницю.

      – Ох, Джонні, хіба це добре для дисципліни?

      – Якось відіб’юся, – сказав він, усміхнувшись.

      І справжня чортівня була в тому, що таки відіб’ється.

      Вона щодня приходила до школи у великих училківських окулярах, з волоссям, затягнутим у такий суворий пучок, що майже хотілося кричати. Носила спідниці, трошечки вищі за коліно, у пору, коли більшість дівчат носили спідниці, трошечки нижчі за трусики (а мої ж ноги кращі за будь-чиї з них, обурено думала Сара). Вона розсадила своїх учнів за партами в алфавітному порядку, що, згідно з теорією ймовірності, мало розділити порушників спокою, і рішуче відправляла некерованих учнів до помічника директора, міркуючи так, що це він отримує додаткові п’ять сотень на рік за те, щоб наводити дисципліну, а не вона. І все одно її будні були постійною боротьбою з тим демоном учителів-новачків – Дисципліною. Ще більш тривожним було те, що вона почала відчувати існування якогось колективного, неоголошеного суду присяжних – може, якоїсь групової шкільної свідомості, – котра щодо кожного нового вчителя влаштовувала дебати і винесла їй не дуже добрий вердикт.

      Джонні з вигляду здавався антитезою того, яким має бути хороший учитель. Він переходив з уроку на урок у якомусь позитивному різновиді відірваності від реальності, часто заходячи в клас у поросячий голос, бо був зупинився побалакати з кимось на перерві. Він дозволяв дітям сидіти де завгодно, тож кожен день різні обличчя з’являлися на різних місцях (а бешкетники неодмінно тяжіли до задніх парт). За таких умов Сара не запам’ятала б усіх імен і до березня, але Джонні нібито знав їх усі назубок.

      Він був високим, але мав схильність до сутулості, і дітлахи кликали його Франкенштайном. Джонні це нібито розважало, а не обурювало. І при цьому його класи були найтихіші й мали найкращу поведінку, мало прогулювали (Сара мала постійні проблеми з прогулами), і той самий суд присяжних нібито був до нього прихильний. Він був таким учителем, котрому років через десять присвятять випускний альбом. А їй ніколи не присвятять. І роздуми про причини іноді доводили її до сказу.

      – Не хочеш пива перед виходом? Чи келих вина? Що-небудь?

      – Ні, але сподіваюся на твій пузатий гаманець, – сказала вона, взявши його за руку й вирішивши більше не сердитись. – Я завжди їм не менш ніж три хот-доґи. Особливо коли це останній ярмарок року.

      Вони збиралися до Есті, містечка за двадцять миль на північ від Клівз-Міллза, котре намагалося уславитися з такого сумнівного приводу, як «АБСОЛЮТНО НАЙОСТАННІШИЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ЯРМАРОК РОКУ В НОВІЙ АНГЛІЇ». Ярмарок мав закінчуватись СКАЧАТЬ