Мертва зона. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ щоб звикнути. Тож я сказав їй, що вона може зустріти прийдешнє вдома так само, як і тут. Я… – Він замовк, ніби засоромившись, тоді кахикнув і повів далі: – Мені треба вертатися до роботи. У мене замовлення. Я уклав угоди…

      – Звісно, аякже. – Вона помовчала. – А що у вас зі страхуванням? Тобто тут, напевно, треба мати цілий банк… – Настала її черга соромитися.

      – Я поговорив з містером Пелсеном, вашим заступником директора в Клівз-Міллзі, – сказав Герб. – У Джонні був стандартний «Блакитний хрест», а не той новий пакет «Мейджор медикал». Та й «Блакитний хрест» щось покриє. І в нас із Верою є заощадження.

      Сарине серце затнулося. «В нас із Верою є заощадження». Скільки одна ощадна книжка може протриматися проти видатків у двісті чи й більше доларів на день? І задля якої мети? Щоб трохи довше протримати Джонні, мов якусь нечутливу тварину, що бездумно дзюрить у трубку і доводить батька й матір до банкрутства? Щоб його стан довів матір до сказу через невтілену надію? Сара відчула, як по щоках ковзнули сльози, і вперше – але не востаннє – зрозуміла, що бажає Джонні померти і знайти спокій. Частина її збурилася від такої жахливої думки, але та не зникла.

      – Я хочу вам усього найкращого, – сказала Сара.

      – Я знаю, Саро. Ми теж зичимо тобі найкращого. Ти писатимеш?

      – Аякже.

      – І приїзди навідай нас, як зможеш. Павнел не так далеко. – Він повагався. – Схоже, Джонні вибрав собі правильну дівчину. Усе було доволі серйозно, га?

      – Так, – сказала Сара. Сльози не зупинялись, і той минулий час дієслова теж не пролетів повз її вуха. – Так і було.

      – Бувай, люба.

      – Бувайте, Гербе.

      Вона поклала слухавку, потримала її секунду-дві, а тоді набрала номер лікарні й спитала про Джонні. Змін не було. Вона подякувала медсестрі з інтенсивної терапії й заходилася сновигати квартирою. Подумала, як Бог посилає цілий флот летючих тарілок, щоб підібрати вірних і підкинути до Оріона. Виглядало все так само логічно, як і те, що Бог здурів, покалічив Джонні Смітові мозок і поклав його в кому, котра, певно, ніколи не закінчиться – хіба що його несподіваною смертю.

      Їй треба було перевірити купу учнівських творів. Вона заварила чаю і сіла за них. Якщо й можна виділити одну мить, коли Сара Брекнелл знову взяла повіддя свого життя після Джонні в руки, то була вона.

      Розділ четвертий

      Убивця був гладенький.

      Він сидів на лавці в міському парку коло відкритої сцени, курив «мальборо» й мугикав пісню з «Білого альбому» «The Beatles»: «You don’t know how lucky you are, boy, back in the, back in the, back in the USSR…»

      Він ще не був убивцею по-справжньому. Але воно, вбивство, сиділо в його думках уже давно. Свербіло, свербіло йому, але не лютувало. Він почувався доволі оптимістично. Час правильний. Не треба перейматися, що тебе впіймають. Не треба перейматися про прищіпку. Бо він гладенький.

      З неба почав сипати сніжок. Було 12 листопада 1970 року, і за сто шістдесят миль на північний схід від цього СКАЧАТЬ