Колискова для Софії. Нина Фиалко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ імідж закладу також не можу. На кухні зможеш бути корисною до декретної відпустки? – запитала власниця. – Злидні злиднів доганяють. Мама вже хоч знає, що скоро бабусею стане?

      – Мама за кордоном, то їй усе одно, а бабуся обіцяє допомогти… – не піднімаючи голови, відповіла Тамара. – Дякую, що не виганяєте. На кухні все робитиму, адже до роботи привчена з дитинства.

      – От і добре. Не падай духом, бо, поки своїх ґуль не наб’єш, на чужих помилках важко вчитися.

      Після народження сина Тамара не наважилася відразу виходити на роботу. Не помітила, як злетів рік, бо за щоденними клопотами бачила лише, як у нього виріс перший зубчик, а потім син ступив самостійно перший крок…

      Минав останній місяць літа. Спека, що допікала останній тиждень, трохи спала, і такий жаданий, хоч і не дуже рясний дощ освіжив повітря. Тамара нагодувала малюка кашею, умила личко і, милуючись ним, звела погляд на бабусю.

      – Як ви гадаєте, на кого він схожий?

      – Яке це має значення? Чий би бичок не скакав, а телятко наше! Не тим гризешся, мамочко! Думай, чим дитину годувати будеш. Подивись, як люди своїх дітей одягають, а наше в недоносках інших ходить, – невдоволено відповіла бабуся Маша.

      – То що, мені йти на об’їзну дорогу й приєднатися до тих дівчат, які себе водіям продають? – огризнулася Тамара, добираючи слова, щоб не дратувати бабусю ще більше.

      – Залишай мені дитину і йди працювати, – порадила вона. – Не дивися на тих жінок, які можуть довго сидіти без роботи з дітьми. Тобі судилася інша доля.

      – Вам же важко буде… Він такий непосидючий, що скоро не доженете.

      – А кому сьогодні легко? Час швидко біжить. Через рік у садочок почнемо водити, а там не зоглядишся, як і виросте. Шкода, що батька не знатиме… – Маша важко перевела подих і відвернулася, щоб внучка не бачила сліз.

      – Не починайте! Необачно я вчинила, то що, мені щодня тепер перед вами каятися?

      – У Бога проси прощення, а не в мене. Я своїх гріхів маю повен міх. Бери дитину й веди погуляти, поки на вулиці гарна погода, – попросила бабуся, не маючи наміру продовжувати безглузді балачки.

      На столі завібрував мобільник, і Тамара кинулася до нього. Тепер не часто до неї хтось телефонує. Однокласників розгубила, із сусідами легше побачитися, ніж додзвонитися, бо всі зайняті.

      – Привіт! Упізнаєш? – почула голос Діани, жінки з її минулого життя.

      – Доброго дня! Що ти! До смерті не забуду… – сердито відповіла Тамара, хоч і зраділа її дзвінку. – Цікавишся, чи ще жива?

      – Томочко, не злись. Я ж такого фіналу не хотіла. У нас звільнилася офіціантка, і Вовчиця пропонує тобі роботу. Не відмовляйся, бо ми ж розуміємо, як тобі важко самій виховувати дитину.

      – А малого куди подіну? Бабуся може допомогти, але всю відповідальність узяти на себе не зможе, – почала відмовлятися Тамара й побачила бабусині кивки головою, щоб погоджувалася.

      – Не СКАЧАТЬ