Орда. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з ним, може, й не зустрінеться, та воля його була тут, поруч, йшла за ним і з ним, і Єпіфаній не міг собі пояснити, чому піддався їй і чому мусить шукати свого благодійника гетьмана, щоб вчинити йому смерть? Та ні, ні! Єпіфаній знайде Мазепу, впаде перед ним на коліна і признається, що невільним став, хай зніме з нього своєю владною рукою наслання і пояснить, чому полковник Ніс бажає гетьманської смерті.

      Ішов і натруджував пам’ять, щоб згадати, що ж таки сталося з ним і що то було: пожежа, кров і трупи, а він стоїть безсилий, такий самий всередині мертвий, як учора перед жінкою, і в мислях немає жодного просвіту, тільки судомний страх. Сон це був чи ява – хто йому повість? Чи то відтворився йому в образах Апокаліпсис Івана Богослова, якого часто читав-перечитував, жахаючись завжди страшної долі міста Армаґеддона, а відчути людське горе, описане в Апокаліпсисі, не вмів ніколи?

      «Я знаю, що ти ані холодний, ані гарячий, ти літеплий, тому виплюну тебе з уст своїх».

      За що мені така кара, о Боже? Поверни мені пам’ять і душі моєї храм!

      Баба Килина зраділа Єпіфанієві, мов давно очікуваному рятівникові: церква ж пусткою стоїть, чоловіків нема – то вона за старшого братчика при храмі; ходім, відкриємо й освятимо, і хай хоч жінки та діти прийдуть помолитися за душі помордованих батуринських страждальців…

      – Батуринських? – перепитав Єпіфаній, та тут же вмовк, уздрівши, яка незмірна печаль збрижила бабусине обличчя, – і він знову, ніби уві сні, побачив розп’ятих на дошках козаків, яких червоні од полумені дияволи жбурляють з муру в ріку; Єпіфаній хотів спитати, що ж трапилось у Батурині, та забув потрібні слова.

      Єпіфаній мовчав, коли баба Килина відчиняла церкву, слухняно взяв з її рук коновку із свяченою водою та кропило, вмочував кропило в коновку, щоб освятити притвор, вода в посудині хлюпала, а кропило виймав сухе, і він не розумів, чому це так.

      До церкви заходили жінки, вони шемрали молитви і вклякали перед святим престолом; Єпіфаній відчинив царські врата, звів руки вгору, щоб розпочати богослужіння, та не міг згадати слів Літургії, він стояв мовчки з піднятими руками, а жінки думали, що отець тиху службу Божу править, і ревно молилися.

      Народ, утішений, що з’явився на селі священик, валом валив до церкви: хто хотів замовити панахиду по загиблих у битвах мужах і синах, в іншого дитина не хрещена, а хтось на віру живе, не маючи де взяти шлюб.

      Єпіфанієві піднесли дитину до хресту, він нахилився над сповиточком, щоб миропомазати, а дитина скрикнула і навіки вмовкла; наблизився до молодих, що стали до шлюбу, і ті вмить розбіглися у протилежні боки; Єпіфаній знову звів руки, згадуючи слова молитви, та замість них з його уст почали вивергатися блюзнірські прокльони.

      Тож ураз загукав народ: «Сатана, ґемон, убивця, женіть його із села до московського царя!» Єпіфанія вивели з церкви й погнали вулицею на глухівський шлях, кидаючи вслід замерзлим груддям, а молодиця, що осквернила себе наближенням до нечистої сили, того ж дня кинулася в ополонку у ставку.

      Єпіфаній СКАЧАТЬ